Глава 2

Сергій сидів у своєму новому кабінеті на верхньому поверсі, дивлячись у вікно на неосяжний Київ. Звідси місто здавалося сірою, безжиттєвою панорамою, що віддзеркалювала його внутрішній стан. Усе, чого він досяг за десять років – мільйонні угоди, вплив, визнання – здавалося порожнім пилом у порівнянні з одним поглядом Ірини. Її очі, холодніші за кригу, пронизували його наскрізь, розпалюючи давній біль, який він так старанно намагався поховати під шарами успіху. Вона ненавиділа його. І мала на це повне право.

Він відкинувся на спинку шкіряного крісла, заплющивши очі. Уся його впевненість, щойно демонстрована на загальних зборах, розлетілася, як дим. Її обличчя, її голос, її присутність – усе це кинуло його назад, у студентські роки, коли його життя було іншим, безтурботним, але й набагато жорстокішим.

Київ, 2015 рік. Вівторок. Студентське кафе, де гучно грала музика, а запах кави та дешевої піци перемішувався з юнацькою безтурботністю.

"Парі, Сергію. Сто баксів, що ти не зможеш закохати в себе цю тихоню", — голос Дениса, його кращого друга, досі лунав у голові. Денис кивнув у бік дівчини, що сиділа за столиком біля вікна. Вона була в окулярах, з кумедним пучком на голові, занурена в підручники. Не яскрава, не помітна, зовсім не в його стилі. Ірина. Він тоді вперше почув її ім'я.

"Пай-дівчинка", "ботанічка", — шепотіли друзі. Він, Сергій, "мачо", який ніколи не отримував відмов. Його его, роздуте постійною увагою, не могло прийняти виклик. Закохати? Та легко. Він тоді не думав про почуття, лише про перемогу. "І переспати з нею, звісно. Щоб уже точно довести, що ти король", — додав Влад, його інший приятель, цинічно посміхаючись. Сергій засміявся, приймаючи парі. Це була лише гра, чергова забавка.

Він почав "завойовувати" Ірину. Спочатку це було просто бажання перемогти, довести свою владу. Квіти, які вона приймала зніяковіло. Довгі розмови в університетському парку, де вона, на його здивування, виявилася надзвичайно розумною та глибокою. Її сміх, який звучав як дзвіночки. Її довіра, що росла з кожним днем, немов ніжна квітка. Він бачив, як вона відкривалася йому, несміливо ділилася своїми мріями, своїми страхами.

І ось тоді щось змінилося. Він сам не помітив, коли грань між грою та реальністю стерлася. Його серце, яке, здавалося, було таким неприступним, раптом почало пропускати удари щоразу, коли Ірина посміхалася. Його дратували інші дівчата, що кидали на нього захоплені погляди. Йому хотілося бути поруч лише з нею. Це було більше, ніж парі. Це було... кохання.

Перший раз. Він був її першим. Ірина довірялася йому повністю, беззастережно. Її погляд був сповнений ніжності, її руки тремтіли. У той момент він відчував себе найщасливішою людиною у світі і, водночас, найбільшим негідником. Холодна хвиля жаху прокотилася по ньому: він не може цього робити. Він не може зруйнувати її. Але вже було пізно. Він вже був занадто глибоко втягнутий у цю павутину, яку сам же й сплів. І його власні "таракани" – потреба доводити свою значущість, страх здатися слабким перед друзями – заважали йому зізнатися і все зупинити.

Наступного дня світ вибухнув. Він досі пам'ятав той момент. Він сидів у своїй квартирі, коли на телефон прийшло повідомлення від дівчини, на ім'я Каріна. Вона була колись закохана в нього, ходила по п'ятах, але він відштовхнув її. Вона ніколи не пробачила йому цього. У повідомленні було посилання на відео. Сергій клікнув, і його серце впало в безодню.

На відео було парі. Усе, від самого початку. Денис, Влад, їхні глузування, його самовпевнена посмішка, умови – закохати і переспати. Відео, зняте кимось із друзів, що, ймовірно, був надто п'яний, щоб усвідомлювати наслідки. Він бачив самого себе, молодого, нахабного, і йому стало огидно. Каріна, безсумнівно, злила його Ірині. Це була її помста.

Він шалено почав дзвонити Ірині. Її телефон був вимкнений. Він поїхав до її квартири – двері ніхто не відчиняв. Він обдзвонив усіх спільних знайомих. Денис і Влад, шоковані, не могли нічого пояснити, крім того, що Ірина "дізналася все".

Дні перетворилися на пекло. Він шукав її скрізь – в університеті, улюблених місцях, вдома у подруг. Таня і Оля, її подруги, дивилися на нього з такою ненавистю, що він ледь не згорів заживо. Вони кричали на нього, звинувачували, називали мерзотником, але нічого не розповідали. Кожен раз, коли він дзвонив, його просто посилали. Ірина зникла. Просто зникла. Наче її ніколи й не було.

Він пам'ятав ті місяці після її зникнення. Порожнеча всередині була нестерпною. Жодна інша жінка не могла її заповнити. Він намагався. Міняв їх як шкарпетки, пересипав і забував, намагаючись заглушити біль, але це лише посилювало його. Кожен новий зв'язок лише підкреслював, що Ірина була єдиною, справжньою. Це була його провина, його покарання.

Сергій розплющив очі, повертаючись до реальності свого шикарного кабінету. Успіх. Він досяг його, видерся на вершину. Але це був успіх, вибудований на уламках його власного щастя. І тепер вона тут. Його Ірина. З тими ж очима, але сповненими не любові, а крижаної ненависті. І він зробить усе, щоб розтопити цей лід. Навіть якщо це займе ще десять років.