Розділ 8

Я зайшла усередину до квартири, і трішки підстрибнула на місці коли Арт гримнув дверима. Я відчувала себе маленькою дівчинкою, котра якось провинилась і тепер її чекало покарання. Хоча я б не сказала, що хлопець хотів на мене кричати або висварити.

"Я ж нічого не зробила, правильно?"

Артес пройшов повз мене далі по коридору і коли я не рухнулась із місця повернувся і запросив рушити за ним. Я невпевнено покрутила головою оглядаючись на двері і зрозумівши, що зроблено те, що зроблено пішла у сторону хлопця. Вузенький коридор вивів в одну кімнату, яка була і не велика, та і не маленька. Це чимось нагадувало мені студію-квартиру, на напевне це вона і була. Тому, що в кінці у кутку, я побачила ліжко, яке було підсунуте під саму стіну. А навпроти нього, біля іншої стіни була маленька кухня - нічого зайвого, тільки все необхідне. Також ближче до нас стояв телевізор, і диван з маленьким журнальним столиком біля нього. Поки я стояла та оглядала приміщення, Арт кинувся збирати одяг, який лежав на підлозі, розкидані аркуші паперу і пусті коробки від піци.
- Пробач, за цей безлад, - промимрив він, знімаючи футболку, яка висіла на краю шафи, що стояла біля ліжка.
Я зніяковіло переступила з однієї ноги на іншу, і обняла себе руками відчуваючи холод.
- Та все нормально. Це ж ти тут живеш, а я взагалі не повинна тут бути, - відповіла захриплим від сліз і сну, голосом.
Хлопець оглянувся на мене, на мить зупинившись прибирати, та нічого не сказав. Не відводячи свого погляду від мене, Арт гепнувся на край ліжка і важко видихнув. З хвилину помовчавши, все ж сказав :
- Тобі варто сходити в душ. А то, ти трішки брудна і думаю змерзла. - Арт піднявся і кинув весь одяг, який збирав на ліжко, а сам підійшов до своєї шафи. Він витягнув, якийсь одяг і простягнув його мені.
Я невпевнено пройшла до нього через весь простір, і взяла його.
- Душ там, - він вказав пальцем на дерев'яні сірі двері, які були трішки далі від нас.
Замість того, щоб бодай щось сказати, заперечити чи наполягти на тому, що мені тут не місце я слухняно пішла на вказані двері. Опинившись усередині різко повернула замок, закриваючись і тільки зараз відчула знову втому від всього. Щоб не впасти, я вперлась спиною об двері. Та все одно не змогла встояти і просто спустилась по них на підлогу. Я була вся брудна, і хоча глина з калюжі вже почала висихати на мені, забруднити тут все Артові ще можна було.

"Вставай і прийми принаймні душ"

Почуваючи себе не зручно, я все ж оглянулась навколо. Душова кімната була досить маленька. В загальному складалась лише із прозорої душової кабінки та крана з умивальником й дзеркалом над ним. Я важко видихнула і заставила себе піднятись із підлоги. Потім підійшла, включила воду в душі і відрегулювала її так, щоб вона була тепла ледь не гаряча. Знявши із себе весь брудний одяг кинула його так і на підлогу, а сама встала під струмені води. Коли тепло і пара заполонили весь простір я видихнула насолоджуючись і змиваючи із себе залишки бруду.

"Як приємно бути чистою"

Як тільки я закінчила митись, обтерлась рушником, який виявився серед одягу врученим мені. Шкіра пекла від того, як сильно я її терла, та мені здавалось, що я досі можу відчувати той затхлий запах бруду. Коли почали появлятись червоні плями, вирішила що достатньо. Взявши в руки одяг Арта я підняла штани, які він мені дав.

"Господи, та я ж у них втоплюся".

Відкинувши нижній одяг у бік, надягнула його футболку. Вона сягала мені ледь не поза коліна, тому я вирішила залишити це так. Хоча штани на правду не помішали б. Я поглянула на свої, які лежали зіпсовані на підлозі і важко видихнула. Ну а про свій білий светр взагалі мовчу. Я направилась до виходу, коли різко загальмувала біля умивальника і глянула на свою руку.

"Моє татуювання. Ледь не забула"

Сьогодні я вже могла зняти плівку і подивитись на кінцевий результат. Поглянувши в дзеркало, я як завжди захотіла закричати від розпачу. Треба було починати нормально спати. Інакше скоро хтось сплутає мене із бомжем на вулиці. Та згадавши про тату я легенько посміхнулась, радіючи тому, що можу подивитись що вийшло. Це було так бентежно. До того, ж зроблене воно було по моєму ескізу, то ж я сподівалась, що не пошкодую коли побачу фінальний результат. Тремтячими пальцями, я розмотала плівку і різко вдихнула повітря, коли побачила тату.

"Воно ідеальне, Боже..."

Подушечками пальців я провела по сонцю і зірці, зображеній усередині та далі по маленьких смужках вистелених зорів від основного малюнка. Рука почала тремтіти ще більше, від змішаної радості із сумом. Я хотіла розплакатись від горя, та закричати від щастя. Та ще першим ділом, я хотіла похвалитись татуюванням мамі. І показати, що я також ще не забула батька та стараюсь йти далі.

Не знаю, скільки я простояла споглядаючи на тату та схоже доволі довго, адже почула занепокоєний голос Артеса, який кликав мене.
- Рено! Рено, все добре ?

Я різко обернулась до дверей, думаючи, що він зайде та потім згадала, що зачинилась.

- Так, все добре. Я вже виходжу, - крикнула у відповідь і поспішила збирати власний одяг із підлоги.

Коли я відчинила двері, то Арта застала за тим, що він стояв біля кухоного стола і робив чай. Та коли хлопець почув, як закриваються двері ванної кімнати, повернувся на звук. Він застиг, побачивши мене. Під його поглядом я відчувала, що та футболка на мені набагато коротша, а ніж є насправді. Тому я постаралась не помітно натягнути її ще нижче, щоб прикрити більшу частину ніг. Схоже, Артес помітив цей жест і вловив, що мені незручно, тому що в наступний момент прочистив горло і повернувся до чаю.
- Пробач, інших штанів немає, - сказав він, і я видихнула чи то з полегшенням, що він повернувся, чи то через те, що його погляд очей більше не заставляв мене нервувати. Хоч би що там було, а те, що мені прийдеться світити перед ним своїми голими ногами, не сильно радувало мене. Не знаючи, що мені далі робити і як поводитись, я згадала про свій брудний одяг у руці та окликнула хлопця :
- Скажи, будь ласка, я б могла попрати свій одяг ? А то він весь брудний, - запитала його.
Артес взяв дві чашки чаю зі стола і пішов у моєму напрямку. Вже біля мене він зупинився і простягнув одну чашку, а свою ж поклав на журнальний столик, який стояв біля дивана.
- Попий чаю, і зігрійся. Я сам закинути твій одяг прати, - відповів він і поки я не встигла ще щось сказати, вихопив із моїх рук штани і светр.

"Та ти вражаєш сьогодні своєю послушністю", - прошепотів голос у голові.

Я відмахнулася від якогось відчуття провини, що тільки набридаю хлопцю і обхопивши чашку чаю обома долонями присіла на диван. Пара яка підіймалась із гарячого напою зігрівала обличчя, кожен раз, як я нахилялась, щоб відпити. Тому тепер після душу і гарячого чаю я відчувала, що повністю загрілась. Легенька усмішка проминула у мене на обличчі від раптового затишку. Та коли Арт вийшов до мене і сам сів поруч, я знову вся напружилась, усвідомлюючи, що він рано чи пізно буде вимагати все йому пояснити. Тому не чекаючи поки він почне розмову, я вирішила сама полегшити йому задачу.
- Пробач, що так вийшло. Просто я знову проспала, а потім ще й цей дощ і калюжа. І я боялась запізнитись на пару, бо й так це постійно роблю і..., - неочікувано для самої себе потік слів почав линути із мого рота і зупинитися було важко, та Арт все ж перебив.
- Все нормально, Рено. Нічого страшного. - Хлопець поставив свою чашку і повернувся до мене.

"Ні, не повертайся до мене. Просто давай мовчки почекаємо, доки мій одяг випереться і я піду звідси."

Та Арт, все ж подивився на мене із таким виразом обличчя, що захотілось заволати, бо я знала, що посиплеться зараз тонн запитань. Та натомість хлопець опустив свій погляд на моє татуювання на руці і посміхнувся.

- Тобі сподобалось ? - запитав він.
- Що ? - перепитала я, трішки забувшись коли побачила як на щоці у нього появилась одна ямочка від усмішки

"Чому я не помітила її скоріше ? "

- Татуювання, - нагадав він мені.
Я потрусила головою.
- А, так. Так, звичайно. Дуже красиво вийшло, - відповіла я і поглянувши на свою руку, провела по малюнку з чорнил.
- Що воно означає ? - запитав він і коли я підняла голову то зустрілась із його темними очима.