Розділ 6

Я побачила, як Арт легенько посміхнувся і відвернувся далі щось розказуючи усім іншими присутнім. Я ж тільки могла стояти на своєму місці з однієї думкою : "А, що він тут забув ? Чому саме він ?".
І саме в цей момент до мене дійшов сенс його слів. Хлопець розказував про татуювання.

"Все ж логічно. Татуювання це також мистецтво"

Я глянула на професора Філіпа, який стояв в декількох кроках позаду мене. Його погляд був спрямований у мій бік і він хитнув головою, безмовно кажучи, щоб я сіла. Тому я пройшла біля стіни до останньої парти й тихо сіла намагаючись не шуміти і не заважати іншим слухати.
* * *

Не знаю скільки часу вже йшла лекція. Пів години ? Годину ? Та байдуже, адже як виявилось Артес вміє цікаво розказувати. І слухати його було не нудно. До того ж як же горіли його очі коли він все розповідав. Було одразу помітно, що він любить те, чим займається. Проте, все ж особисто мені було важко сконцентруватися. Погляд Арта інколи зустрічав мій. І коли це відбувалось, я відчувала як у животі немов щось обривається. Наче його карі очі проникали кудись вглиб у моє тіло і торкались самого серця. У цей момент, здавалось, усі присутні зникали і залишався лише спокійний голос Артеса.

"Що відбувається ?" - промайнуло у мене в думках, коли його погляд знову зустрів мій.

Не в змозі довго утримувати зоровий контакт, я завжди перша відводила очі, або брала стаканчик із лате, вдаючи, що п'ю. Хоча насправді лате закінчилось ще на перших десяти хвилинах. Та Арту це було не обов'язково знати. Ми дійшли до того моменту, коли хлопець зняв свій чорний піджак і закотив рукава білого гольфа показуючи свої татуювання. Він розказав, що деякі із них робив сам. Розповів їхні історії, і чи боляче було їх набивати.
- Насправді, доведено, що жінки краще переносять біль під час набивання тату, аніж чоловіки, - промовив хлопець та погляд його метнувся до мене, коли він додав : - Та особисто, я вважаю, що все залежить від самої людини.

"Це він на, що натякав ? Що я була тою слабачкою яка не могла витерпіти біль ? Я взагалі-то досить мужньо пережила цей процес"

Я примружила очі, думаючи, що він насправді так думає. Здається, хлопець зрозумів хід моїх думок, адже нахилив голову і приставив до своїх вуст руку, прикриваючи посмішку.

"От негідник"

Лекція вже підходила до кінця ; це я зрозуміла по тому, як до Арта підійшов професор Філіп і щось прошепотів на вухо. Після чого хлопець плеснув у долоні і промовив :
- То хто хоче спробувати набити тату ? - запитав він і розвів руки в боки.
Всі присутні одразу ж заметушились і почали вставати зі своїх місць, щоб підійти ближче до нього. Я також неохоче піднялась і побрела до переду. Можливо, я б і хотіла спробувати та не думаю, що моєму тілу це сподобалось би. А згодом і мені. Адже емоції від набивання миттєві, а саме тату назавжди. До того ж у мене вже було одне і більше я поки не хотіла. Згадавши про своє тату, я задерла рукав своєї толстовки і подивилась на плівку, яка щільно облягала руку та не перетискала її.

"Вже завтра можна буде зняти"

Коли я підійшла до всіх хто зібрався спереду то помітила, що охочих набити тату було досить мало. В більшості всі просто хотіли поспостерігати. Я задерла голову намагаючись бодай щось побачити. Я не розуміла, хто і кому робить тату. Та коли трішки підстрибнула то побачила Артеса, який простягнув свою руку Ісбену, одному із хлопців, який також ходив на додаткові заняття з малювання.

" О Боже, то тату набивають йому ?"

Схоже, Артес занадто сильно вірив у Ісбена. Та схоже, не дарма. Адже коли я змогла протиснутись між всіма ближче до тих двох, то побачила як Ісбен закінчив виводити маленький хрест.

" Господи, та Артес навіть і не пікнув"

Хоча чого я могла очікувати від хлопця, який здається з голови до ніг був у татуюванні. Він вже напевно звик до такого болю, і тепер для нього це було неначе лоскотання. Я через рукав толстовки потерла своє передпліччя, згадуючи як воно опікало після набивання тату. Не дуже приємне відчуття.

Всі почали плескати у долоні, коли Артес піднявся і простягнув руку демонструючи хрест, який тільки що набив йому Ісбен.
- Ще є охочі ? - запитав Арт, та всі мовчали лише поглядаючи на його руку. І саме тоді погляд хлопця зустрів мій. Артес випрямився у весь ріст і посміхнувся.
- Можливо, юна дама, хоче спробувати ?
Я на мить прикрила очі, сподіваючись, що він насправді звертається не до мене, а до когось позаду. Та зрозуміла, що мої надії марні, коли по всьому тілу пробігли мурашки від поглядів спрямованих на мене. А розплющила очі, тільки щоб побачити задоволене обличчя Арта.

"Серйозно ? Що смішного ? Це ж твоя рука буде страждати", - хотілось викрикнути йому у відповідь.

- Рено, Рено, Рено, - всі почали гукати моє ім'я, підбадьорюючи зробити це. Я ж тільки, що і могла робити так це стояти завмерши на місці і бажаючи провалитися під землю.

" Я ж не зобов'язана погоджуватись"

Я поглянула у бік, де стояв професор Філіп, думаючи, що він точно не схвалює таке. Та застала його із широкою усмішкою на обличчі і рукою, яка злітала у верх і вниз поки він також вигукував моє ім'я.

"Зрадник"

Я важко видихнула і стиснувши міцно кулаки, направилась по проходу який утворили інші. В кінці нього стояв Арт, із підтягнутим рукавом гольфа. Як тільки я опинилася поруч із ним, у ніс вдарив аромат його парфумів. Він проник глибоко у ніс, і затуманив на хвилинку мої думки. Від хлопця пахло деревиною, чорним чаєм і навіть трішки чорнилами. Арт простягнув мені руку, щоб я пройшла поруч і присіла на стілець. Та я тільки подивилась на нього і проігнорувавши його жест всілась просто на підлогу. Хлопець здивовано підняв брови, та нічого не сказав і також присів поруч на паркет. Всі інші присутні, завмерли лише на мить, та потім також почали по черзі всідатись на підлогу. Коли я подивилась на Артеса, він простягнув мені рукавички. Я взяла їх, радіючи, що принаймні на деякий час зможу зайняти руки, а то від хвилювання вони починали тремтіти. Я ненавиділа таку увагу до моєї скромної персони. Арт взяв зі стільця тату машинку і простягнув її мені. Я невпевнено подивилась на хлопця, в надії знайти хоча б якийсь натяк на сумніви у його поведінці. Та хлопець лише посміхався, наче його зовсім не турбувало те, що йому буде зараз набивати тату дівчина, яка боїться голок і до того ж не знає, як взагалі робити це. Здається, він помітив тремтіння у моїх пальцях, тому що коли я забирала у нього тату машинку від легенько торкнувся їх у безмовній підтримці.
- Не хвилюйся ! - промовив він лише самим губами.
Я різко видихнула, раптом відчувши як все повітря навкруги почало ставати якимось густішим і важчим для вдиху. А все через голку, яка випирала із тату машинки. І зовсім не через те відчуття шкіри Арта, на моїй. Я надягнула рукавички, які дав мені хлопець.
- Я можу набити, що хочу ? - запитала його, щоб хоча б чимось забити думки.
- Так, тільки щось невеличке. Мені ж ще дівчат чіпляти. А з поганим тату це буде важко, - кинув жартівливо він і підморгнув мені.
Інші дівчата зацінили жарт, і я почула їхні хіхікання поруч. Що ж на мене його слова не подіяли. Зараз намагаючись якось відірватися від цієї ситуації загалом, я обдумувала варіанти тату. І коли приблизний ескіз промайнув у голові, я усміхнулась сама до себе.
- Готова ? - запитав мене Арт.
Я кивнула.