Розділ 5

Я стою біля умивальника спершись на нього і дивлюсь на себе у дзеркалі. З мокрого волосся повільно стікають краплі води і падають на підлогу. У ванній кімнаті досі витає пар від гарячої води із душу. Я тільки, що помилась, - звичайно, так щоб не зачепити татуювання, як велів Арт, - а тепер просто тупо вдивляюсь у своє відображення. Чомусь тільки зараз помічаю, яка втомлена. Під очима залягли темні круги, утворюючи синяки. Обличчя все у веснянках від вчорашнього сонця, та виглядає це зовсім не красиво, а наче я забруднилась фарбою. Ніколи не любила своє ластовиння. З моїм темним волоссям і світлою шкірою, воно виглядало не доречно і дивно. Та я нічого не могла із цим поробити. Точніше, думаю Ембер не відмовилась би трішки почаклувати наді мною своїми тональними кремами та консилерами, і ще тим всім, що лежить у неї в косметичці. Проте я не любила відчуття косметики у себе на обличчі. Максимум чим користувалась - це були туш і гігієнічна помада. Все. І мене ніколи якось не зачіпало те, що я не вмію малюватись. Мене це просто не цікавило. Я важко видихаю, розуміючи, що потрібно нормально поспати замість того, щоб малювати цілий день і цілу ніч. Та нічого не можу із собою вдіяти. Коли натхнення приходить варто братись за роботу, бо потім його може не бути. До того ж я була запеклим перфекціоністом. Хотіла, щоб всі мої роботи були просто ідеальні. Чи вдавалось це мені ? Ні. Інколи зі злості, я просто рвала аркуш на кусочки, через те, що мені не подобалась моя робота. Мене дратувало і досі дратує, що я не можу нормально намалювати щось. Тому коли професор Філіп похвалив мою роботу я дуже зраділа. Та як тільки прийшла додому і знову почала її роздивлятись, то тільки більше помилок побачила.

"Що ж зі мною не так ? Чому я не можу зробити щось просто добре ?"

Інколи ця надмірна строгість до самої себе, мене просто знищувала. Я могла сидіти у кімнаті відгородившись від усього світу протягом декількох днів, в спробі виправити помилки. А потім наступні дні ходила виснажена через те, що сильно була втомлена і страждала від недосипання. Та мені здавалось, що я вже переросла цей етап коли хотіла, щоб все було ідеально. В цьому мені від частини допомагали уроки професора Філіпа. Саме він навчив мене, що не ідеальне, не означає не красиве. Після цього рівень мого перфекціонізму спав. Та тепер здається, повернувся. Я знову не могла спокійно спати по ночах. Немов божевільна хапалась за свій скетчбук і олівець, і починала малювати. Не знаю, що зі мною відбувається, та пора вже було це припиняти.

" Поп'ю сьогодні ввечері чай з меліси, і постараюсь заснути" - пообіцяла собі у голові. Чай з меліси мені завжди допомагав від безсоння.

Ще раз покрутивши головою туди-сюди у дзеркалі, я відштовхнулась від умивальника і пішла до виходу із ванної кімнати.
" Добре, що в більшості сьогодні є перша пара і ніхто не підганяв мене" - подумала я, адже ванна кімната була розрахована на всіх дівчат нашої половини поверху.
Поклавши руку на дверну ручку я завмерла коли очі опустились на тату у мене на передпліччі.
"Ще один день і буде можна зняти плівку"

Я ще раз важко видихнула, враз відчувши, що моє життя просто пролітає крізь мене, а я нічого не роблю, щоб його затримати або принаймні насолодитись ним. Та це відчуття не було новим для мене, тому зациклюватись на ньому я не стала і відкрила двері, прямуючи до себе в кімнату. Прямо у мене перед носом двері до кімнати відчинились і я побачила Ембер ще у своїй піжамі. Вона витріщилась на мене і пройшлася поглядом наче оцінюючи мій вигляд. А виглядала я як "модель". Зношена велика футболка, яка прикривала піжамні шорти і рушник на плечах, який поглинав воду із волосся. І це не беручи до уваги, моє втомлене обличчя.

- Виглядаєш жахливо, - промовила до мене подруга.
Я усміхнулась.
- Дякую, Ем. Ти як завжди сама люб'язність, - відповіла і пройшла повз неї у нашу спільну вітальню.
- Я вже думала, що ти втопилась у тому душі, - каже, заходячи в слід за мною.
- Я пробувала, та не вийшло, - жартую.
- Ха-ха-ха, дуже смішно, - відповідає на моє речення подруга, і схрещує руки на грудях із суворим обличчям. - Ти знову не можеш спати ?
" Нагадай знову, чому я тобі розповіла про свої проблеми зі сном ?"
- Ні.
- Брешеш.
- Ні.
- Знову брешеш.
- А ти докажи, - кажу я і з викликом дивлюсь на неї.
Ембер якусь секунду дивитися на мене, утримуючи зоровий контакт. Та потім фиркає і біжить до моєї кімнати. Повертається, із моїм скетчбуком у руках. Дівчина перегортає сторінки і коли знаходить те, що шукала тицяє мені в обличчя, моїм малюнком з ангелом. Моїм завершеним малюнком з ангелом.
- Ще вчора, цей малюнок був не завершений, - каже вона і дає мені в руки скетчбук. Я дивлюсь на свою роботу і не можу не посміхнутись. Тому, що професор Філіп дійсно мав рацію - це моя найкраща робота.
- Рено, - гукає мене Ембер і я згадую, що вона тут зі мною.
- Що ? - запитую, видихаючи частково від того, що втомлена, а частково, бо хочу чомусь плакати.
Ембер наче помічає різку зміну в моєму настрої і опускає руки, залишаючи їх звисати по боках.
- Ти в порядку ? - запитує вона.
Від її запитання, сльози починають навертатись на очі і я не можу нічого із цим вдіяти. Мені хочеться розплакатись просто так, через ніщо.
- Я..., - хочу сказати, та не можу видавити із себе бодай слова, тому тяжко сідаю на диван і кладу скетчбук біля себе. Ембер одразу опиняється поруч і стискає у своїх обіймах.
- Тобі скоро додому потрібно буде їхати, так ? - запитує вона.
Я тільки киваю декілька разів. Сльози вже течуть по щоках, тому я опускаю обличчя, щоб Ем не бачила їх. Не те щоб я соромилась її, просто чомусь хочеться, щоб вона не вважала мене повною слабачкою.
- У мами день народження скоро, - шепочу через силу.
- Хочеш я із тобою поїду ? - питає.
Я швидко витираю долонями очі та щоки, і підводжу погляд на неї.
- Ні, але дякую за пропозицію.
Ембер тепло посміхається мені і знову обіймає намагаючись трішки розрадити мене. Їй це вдається. Як завжди.
- Хочеш сьогодні ввечері подивимось серіал "Вовченя" ? - запитує вона.
Я не можу не розсміятись, бо знаю як вона його не любить. Ембер також поруч посміхається.
- Ні. Думала сьогодні випити чай з меліси і постаратися поспати.
- Ох, Слава Богу, - видихає вона і я починаю більше сміятись. - Ти ж знаєш, я ненавиджу той серіал.
- Знаю, - крізь сміх відповідаю. - Але дякую, що була готова потерпіти заради мене. В принципі, як це робиш завжди.
- Я ж тебе люблю.
- О, - стогну я, - тепер я теж повинна сказати, що люблю тебе ?
Ембер хапає поруч подушку і кидає її в мене.
- Так, ти повинна це сказати, - каже вона і хапає ще одну подушку готуючись запустити її в мене.
- Добре, добре, - кажу сміючись і піднімаючи руки у знак капітуляції. - Я тебе люблю, Ем. Я тебе просто обожнюю. Ти найкраща на світі подруга! - кажу їй і потім цілую в щоку, від чого дівчина починає сміятись.
- Так, це правда, я така, - каже задоволено вона.
Я сміюсь, і встаю з дивана помічаючи котра годинна.
- Мені вже треба йти збиратись, якщо знову не хочу запізнитись, - кажу і прямую до себе, захоплюючи свій скетчбук. Та вже біля дверей згадую про слова професора Філіпа про якусь лекцію і тому обертаюсь знову до подруги.
- Я сьогодні, до речі, буду пізніше, - кажу їй і Ем обертається до мене обличчям роблячи задумливий вигляд.
- Чи означає це, що я можу привести сюди хлопця? - питає.
Я сміюсь, знаючи, що у неї немає хлопця, проте він появиться якщо вона забажає.
- Так, звичайно. Хоч цілий гарем.
- Супер, - кидає вона і також підіймається з дивана і йде до своєї кімнати, сильно розгойдуючи стегнами.
Я з усмішкою хитаю головою, проводжаючи її поглядом.

"Боже, вона неймовірна"

І потім заходжу до своєї кімнати, щоб скоро зібратись в університет і можливо вперше в житті не запізнитись.