4

Горнятко з кавою гріло руки, запах міцного напою огортав, та не давав блаженного спокою. Костя сидів навпроти мене в кріслі й спостерігав за кожним рухом.

—Хто ти?

—Костій Безсмертний, — цілком серйозно пролунав чоловічий голос. - Зореславо, я той, хто править світом Наві, той, хто править душами в потойбіччі.

—Не розумію, — мій голос звучав тихо й глухо, — Кощій це ж казковий персонаж, його не існує. А якби й жив реально, то скільки це тобі років було б? А ти он який, — я мимоволі обвела однокурсника поглядом.

—Але я перед тобою, — байдуже продовжував говорити хлопець, не переконував, не розповідав теорії, не змушував повірити на слово — лиш впевнено дивився мені в очі. — Костія, чи звичніше вам Кощія, створив бог Карачун для підтримки незмінності існування порядку речей. Якщо уважно подумати, то в кожній релігії присутні життя, смерть і обов'язково хтось, хто підтримує баланс, вирізняється силою, містичними вміннями.

—Дисонанс тоді виходить. Ти — уособлення смерті, але рятуєш життя.

—Смерть — це продовження життя. Вона потрібна для балансу як чорне для білого, зло для добра. Душі не зникають після смерті, а перероджуються. Тільки душі тих людей, які вкорочують собі віку, не можуть знайти свого місця. Тому я намагаюся втримати їх в людському тілі.

—Чому ж вони не можуть прийти до тебе?

—Такі душі не готові покидати світ Яві, їх штучно викидають з тіл, тому вони не знають шляху, блукають між світами. Ти їх, до речі, бачила, оті гнилі тіла.

—Чому вони йшли саме до мене? - від згадки про сни я вкрилася сиротами й міцніше стисла горнятко.

—Твоє татуювання активувало силу, вона настільки могутня зараз, що діє, як магніт. А відсутність знань і підготовки змушує твою підсвідомість панікувати, виштовхувати невідоме. Тому й відбуваються панічні атаки та сняться кошмари.

—І що тепер робити? Перекривати татуювання?

—Не вийде, Всесвіт прийняв твою кандидатуру і робитиме все можливе, щоб ти не знищила знак сили. — Костя мить вагався, а тоді підсів до мене на диван. Забрав порожнє горнятко, а гаряча рука торкнулася моїх пальців. — Послухай, тебе недарма називають Ягусею. Ти пов'язана з природою і вона відкликається тобі у вигляді інтуїції та отих дивних зурочень. Страшна Баба Яга, що їсть дітей і живе на болоті, це дурниці для казок. Насправді Яга рятує душі, як і Кощій. І вогонь в її домі - це світло маяка для них.

—Я боюся. Боюся мертвих тіл, ночі, темряви й самотності. І теж буду такою страшною? Ой! - я поглянула у світлі сірі очі й зрозуміла, яку дурницю сказала, — пробач, тобто такою дивною.

—Нічого, мало хто любить скелетів, — хлопець посміхнувся і впевненіше взяв в полон мою руку, — Зореславо, я не знаю якою ти будеш, та цей вигляд будуть бачити тільки душі і я.

—Яга Зореслава. Цікаво звучить. І що треба робити?

—Полюбити смерть. Зрозуміти, що вона забирає тільки тих, хто готовий піти, кому відведена важливіша роль, ніж просто існувати людиною. А ті страшні душі не монстри, лиш мученики, яких позбавили шансу на існування.

Я вагалася. Не щодня тобі пропонують зазирнути в інший світ. Не відразу мізки готові прийняти те, чого в принципі не мало б існувати, принаймні так нас вчили все життя. Та й Костій завжди був страшним скелетом, який полює на дівчат, знущається з них, а тут звичайний, ну майже звичайний, хлопець, який переживає за долю кожної людини.

Таргани в голові намагалися зліпити до купи все, що сталося за останні дні, а погляд знову блукав чоловічим тілом. Однокурсник шукав для мене книгу про устрій Всесвіту, створену ще за часів язичницьких богів. Не красунчик, але харизматичний і абсолютно живий, реальний.

-Костя, а чому тебе одночасно і бояться, і, ем, ти приваблюєш?

Хлопець відірвався від пошуку книги і розсміявся:

—Дівчата ж люблять поганих хлопців. А взагалі від мене просто віє силою. Люди її відчувають на підсвідомості, але пояснити цей стан не можуть. Жінки ж інтуїтивно обирають собі сильного партнера, такого, що зможе не тільки забезпечити рід, а й захистити його. Але ти можеш не переживати, я тільки твій.

Від такої наглості я зірвалася з дивану, та лиш змогла хапати ротом повітря й змінювати колір обличчя від рожевого до марсали:

—Та я тобі ні разу в коханні не зізнавалась, що ти причепився?

—Ти зобразила символ мого роду на своєму тілі, для мене це більше, ніж сказати люблю чи одягнути каблучку.

Хлопець таки відійшов від книжок і підійшов до мене так близько, що я відчула його подих на своєму обличчі. Тонкі чоловічі пальці ніжно лягли на талію, проте дали зрозуміти - не відпустять так легко.

—Я розумію, це зовсім не те, про що мріють сучасні дівчата, але ти сама обрала долю. Минатиме час, змінюватимуться релігії та світобачення, але межа між Яв і Нав завжди буде непорушною. Такий закон Всесвіту — кожному свій час і своє місце. Колись і нас змінять нові Кощій і Яга, не думай, що ми житимемо з мертвими вічно. Ну а я зроблю все можливе, щоб навчити й захистити тебе.

—Бісова ковінька! Це що виходить? Я тепер дружина Кощія, скелета Безсмертного? А сватання, весілля? Батьки мене закопають швидше, ніж я встигну провести одну душу.