1

Ніколи не робіть собі татуювання, якщо в той момент не дружите з головою. Не повторюйте моїх дурниць. І повірте, набити штрихкод від бананів чи китайський ієрогліф “ідіот” такі дрібниці у порівнянні з тим, що красується на моєму плечі.
*
"Йди до нас… проведи нас… ми чекаємо..."
—Ей, Ягуся Зореслава, щось ти зблідла, — штовхнула мене в бік подруга.
Я кліпнула й зрозуміла, що знаходжусь в університетській їдальні. Бісові голоси в голові! Вже третій день поспіль чую їх. Не думайте, мою персону не занесено в журнал постійних відвідувачів психлікарні. Я абсолютно адекватна третьокурсниця Аграрварду*. Була. Кілька тижні тому.
—Це все підготовка до екзаменів дається в знаки, ну й досі не можу усвідомити, що я зробила собі татуювання, ще й таке дивне. Оце мама зрадіє, коли побачить.
—Ой, перестань, все круто вийшло, а головне, що Оксана від ненависті взагалі зеленою ходить. Думала, що придумала нереальне бажання, а тепер біситься як ти дізналася про його тату, — Аля розсміялася, а тоді різко замовкла. А я відчула щось неймовірно рідне і водночас моторошне, потойбічне. Та, коли обернулася, похолоділа: у дверях стояв однокурсник Костя й уважно когось шукав. Ми з Алею швидко сховали недоїдені булки в сумки й прожогом вилетіли з їдальні.
Скоріше б літні канікули, щоб я змогла забути той сором, як безсовісно облила хлопця пивом і зняла з нього футболку. Для чого? Ні, не приставала, хоча можна було б. Татуювання шукала. Взагалі Костя звичайний хлопець, чорнявий, завжди охайно підстрижений, хоч і з довжиною волосся, що закриває вуха. В незмінно чорних джинсах і темній футболці з довгим рукавом. Високий, стрункий. Ну і все. Все, розумієте? Та цей опис підходить до кожного другого хлопця. Але тільки поруч з ним забуваєш як дихати й розчиняєшся у Всесвіті. Дивишся на людину, ловиш кожен його рух, жест, милуєшся занадто сірими, ніби прозорими очима, гострими вилицями і не помічаєш нічого навколо. А коли приходиш до тями, то відчуваєш такий занепад сил, ніби курсову за годину до здачі робила. Та що там, в його присутності інколи на лекціях так тихо і моторошно, що, здається й мухи бояться дзижчати, а викладачі поводять себе як перелякані першокурсники.
Та саме Костю бажають чи не всі дівчата потоку. А особливо Оксана — честь і закон нашої групи, тобто староста, ну і стерво заодно. Ні, вона не з тих, хто веде аморальний спосіб життя. А от Костя Бездушний (оце прізвище, так?) з тих таємничих і дивних хлопців, з яким хотілось би згрішити. Хоча ще жодній з наших дівчат не вдалося полонити його серце, ну чи інший орган.
—Ой, перепрошую, — за своїми роздумами я зовсім не помітила дивну жінку, що йшла просто на мене.
—Подруго, ти чого? Крім нас в коридорі нікого немає, — ледь не покрутила пальцем біля скроні Аля.

Я обернулась до незнайомки, що заділа мене плечем, та в довгому коридорі під час пари дійсно нікого не було:
—Але ж жінка… так, щось мені недобре, — я знову відчула як мене хтось кличе й прилягла на університетську плитку. Останнє, що запам’ятала, це неприємний біль в місці татуювання. А ще знайомий голос, що намагається мене знайти.

*Аграрвард - сленгова/молодіжна назва НУБІП України.