Глава 18

                                                                 18 глава

— Ви ще й між собою вирішили з'ясувати стосунки? — крізь сміх кинув Колекціонер.

    Паралельно рись Олівії та грифон Девіда, під дією чар, лютували один проти одного. Грифон розмахував крилами, здіймаючи пил, рись низько і швидко підповзала, намагаючись вчепитися кігтями в шию.

    Сем і Аміра навіть не чули цього — їхні татуювання воювали так, ніби продовжували давню ворожнечу своїх попередників.

— Ти все ще не змінився, — гукнула Аміра крізь гул бою. — Все той же герой, який думає, що всіх врятує.

— А ти все та ж, що ховає ніж за спиною, — відповів він.

      Полум'я й тіні закружляли, коли фенікс зробив різкий маневр і підпалив хвіст лисиці. Та вищирила зуби, але замість того щоб відступити –– стрибнула прямо на нього, збивши фенікса з курсу.

      Грифон і рись ще билися, як рись, несподівано для всіх, різко відскочила назад і вчепилася зубами в мотузку, якою були зв'язані руки Олівії.

      В кілька ривків грубе волокно луснуло.

— Дякую, крихітко, — подякувала та, відчуваючи, як повертається контроль над тілом.

    Вона одразу кинулася до Девіда, і рись допомогла перегризти й його пута.

— Що за чорт тут відбувається? — встиг запитати Девід, але не дочекався відповіді — грифон, тепер уже під його повним контролем піднявся в повітря, готуючи атаку на Колекціонера.

      Рись повернулася до бою, ковзаючи між уламками метро, і разом з грифоном вдарили з двох боків. Полум'я фенікса освітило простір, лисиця знову зникла в тіні.

–– Час закінчувати цю виставу, — сказала Олівія, стискаючи кулаки. Її тварина стрибнула на Колекціонера, зіштовхуючи його назад. Девід кинув грифона вперед, і його дзьоб з гучним тріском розірвав темний щит ворога.

    Запеклий бій між добром і злом тривав, коли розлючений опором Колекціонер, витягнув зі свого плаща ланцюги, що ожили й кинулися на всіх чотирьох.

— Досить! — вигукнув Сем, перехоплюючи погляди Девіда і Олівії: — Разом!

      Мить нерішучості — і рись різко відскочила назад. Її очі зблиснули, грифон важко вдихнув, і обидва, мов за командою, розвернулися до Колекціонера.

      Фенікс піднявся вгору, розгортаючи крила, з яких сипалися іскри, що в повітрі перетворювалися на вогняні стріли. Лисиця розчинилася в тіні й з’явилася за спиною ворога, обплутавши його лапами.

      Грифон злетів у повітря і стрімко звалився вниз, вдаривши його в груди кігтями, а рись метнулася під ноги Колекціонеру, збивши його з рівноваги.

— ЗАРАЗ! — кринув Сем.

      Чотири тварини одночасно випустили свої сили: вогняний вибух фенікса, удар тіней лисиці, пронизливий крик грифона та блискавична атака рисі. Потім полум'я, тіні, світло і сила зійшлися в одній точці, і тіло Колекціонера розірвало на мільйони яскравих частинок, які розсипалися у темряві метро, ніби зірки, що погасли.

      Різко впала тиша: лише важке дихання і далеке капання води.

      Фенікс тихо сів на плече Сема, лисиця, зітхнувши, розчинилася в імлі й повернулася татуюванням на шкіру Аміри. Рись і грифон теж зникли, залишивши по собі легке світіння на тілах Олівії й Девіда.

      Аміра дивилася на Сема — втомлено, але з тією ж іскрою в очах, що колись змусила його закохатися.

–– Це ще не кінець, — прошепотіла вона й розчинилася в порталі, залишивши лише запах ночі..

      Ранок повільно прокидався над містом, і перші промені сонця м'яко осяяли кімнату, де тепліше ставало з кожною хвилиною.

      Сем, Олівія, Девід та решта — фенікс на плечі Сема, легке світіння рисі у Олівії — стояли поруч, відчуваючи, що найбільша битва позаду. Колекціонер вбитий, а темрява відступила.

      Олівія ніжно поклала руку на свій живіт, де світло пульсувало в унісон із життям, що зароджується всередині.

— Ми вдома, — тихо сказав Сем, дивлячись у вікно.

— Нарешті, — усміхнулася Олівія, почуваючи спокій і впевненість, — тут ми можемо жити, захищати одне одного і створювати нове життя.
     

   Девід і Сем кивнули, надихаючись легкістю в серці.