Глава 16

                                                         16 глава

    Сем вирішив зібратися з Девідом та Олівією. Запросив їх до себе на вихідні — просто поспілкуватися, розслабитися після складних місяців. Він давно їх не бачив, але знав, що Олівія лише на початку вагітності, і хотів підтримати друзів. Девід погодився, але додав, що приведе з собою Аміру —дівчину, яка врятувала його з полону. Сем навіть не заперечував — йому було цікаво побачити цю загадкову подругу, і він відчував, що ця зустріч стане чимось більшим, ніж просто вечірніми посиденьками.

    Дім був наповнений затишним гомоном. На фоні грав легкий інді-поп, пахло свіжою піцою й апельсиновим соком.

    Олівія саме щось нарізала на кухні, а Сем сидів біля вікна, втупившись у телефон.

— Ей, я прийшов не сам, — пролунав голос Девіда з коридору.

    Сем підняв голову, а Олівія визирнула з-за кухонної стійки.

    Поруч з Девідом стояла дівчина — не надто висока, з хвилястим волоссям і гострим, уважним поглядом.

    Вона трималася впевнено, але в кутику губ тремтіла легка усмішка.

— Це Аміра, — сказав Девід. — Вона врятувала мене з того полону. — він поглянув на Олівію і Сем зрозумів.

— Олівія, дуже приємно! — радо промовила Олі, витираючи руки й підходячи ближче. –– Про тебе багато чула. Заходь, роздягайся, тут всі свої.

    Аміра обвела поглядом кімнату, і тоді Олівія поглянула на Сема.

— А це — Сем.

— Ммм, Сем, — усміхнулася Аміра, трохи насмішкувато.

— Аміра, — відповів він, підходячи ближче. Їхні долоні зустрілись — і все, що було довкола, ніби відступило. Один короткий дотик, одне “привіт” — але в очах обох щось клацнуло.

— Може, присядемо поруч? — запропонував Сем, а потім сам здивувався власному тону. Зазвичай він не був таким відкритим.

— А чому б і ні, — відповіла Аміра, сідаючи. Її коліно торкнулося його ноги. Не надто — ледь-ледь. Але Сем наче відчув, як щось перекинулося всередині.

–– До речі, — вставила Олівія, вже повертаючись на кухню, — ви двоє дуже схожі. Не знаю чому, але щось є.

    Вони переглянулися. Мить — і обоє розсміялися, тихо, легко. Наче давно чекали  цієї зустрічі, навіть не знаючи цього.

— Вмощуйтесь, зараз ще піца буде готова. Сподіваюсь, ти любиш з ананасами, — підморгнула вона Амірі.

— Якщо чесно, обожнюю, — її голос був глибокий, ніж можна було очікувати.
 

    Девід кинув на стілець свій рюкзак і вже підходив до Олівії, але та обережно взяла його за руку.

— Скажи вже, бо я втомилася це тримати в собі.

    Він усміхнувся і озирнувся на всіх:

— Ну.. одним словом, останні кілька тижні трохи бігали по лікарнях.

— Все окей? — Аміра насторожено зиркнула на Олівію.

— Я вагітна, — спокійно, навіть трохи гордо сказала Олівія, тримаючи в руках миску з нарізаними фруктами. — Ще на ранньому терміні, але вже офіційно.

    Сем підійшов до столу і взяв склянку з апельсиновим соком.

— Вітаю! — мовила Аміра. — Це ваш перший?

— Так, — з усмішкою відповів Девід, і обійняв Олівію.

    Вони сіли на великому просторому дивані і Сем, взявши шматочок піци і глянувши на Аміру, мовив:

— А ти чим займаєшся?

–– Я? Пишу статті для онлайн-журналу. Культура, музика, трохи психології. А ти?

–– В мене своя компанія. Ми займаємося розробкою технологічних рішень з бізнесу –– автоматизація процесів, аналітика, безпека. Зараз вже маємо досить багато клієнтів в інших країнах, тож… крутимося.

— Ого, звучить серйозно, — Аміра злегка підняла брови, зацікавлено дивлячись на нього.

— Ну, я не жаліюся, — ледь усміхнувся той. — Все таки — я керівник. Люблю коли все працює. І коли можу сам вирішувати, що робити з часом і грошима.

— Тобто ти ще й вільний? — кинула вона наче ненароком.

— І багатий, — додав він з тією самою стриманою усмішкою, піднявши брову. — Але про це зазвичай говорю на другому побаченні.
 

  Аміра засміялася, трохи схиливши голову:

— Ну тоді постарайся, щоб воно було.

    Вечір плинув легко. Вони смакували піцою, соком і шампанським, сміялися з дивних історій Девіда про черги в лікарнях, обговорювали фільми, які всі бачили по-різному, і нові музичні релізи. Олівія ділилася, як важко переносить перші тижні вагітності, а Аміра підтримувала її своїм тонким гумором. Тим часом Сем і Аміра кілька разів випадково торкалися руками — то передаючи тарілку, то одночасно торкаючись за телефон — і кожного разу це чомусь залишало теплий слід, як і погляди, що з кожною хвилиною ставали сміливішими.

    Олівія пішла поговорити з Девідом на кухню, залишивши Сема з Амірою збирати порожні склянки. Він обернувся, думав, що Аміра теж відійшла, але вона сиділа на дивані, склавши руки. Спокійна, з тією ж загадковою усмішкою, але погляд тепер — пильніший.

— Ну що, давно не бачилися, — промовила вона.

    Сем кинув серветку на стіл і повільно розправився.

— Тааак… Ти знову прийшла по чиюсь душу?

    Усмішка на її обличчі не зникла, але й не стала ширшою.

    Вона зручніше відкинулася на спинку дивану, ковзаючи поглядом по його очах.

— Можливо. А може, просто ностальгія, — тихо сказала. — Я ж не завжди приходжу лише за цим.

— Цікаво. Бо останнього разу за тобою залишилось півміста руїн.

— Тоді я була іншою, –– зітхнула Аміра. — Прибічником зла, як ти це називаєш. Але ж ми обоє знаємо — світ не чорно-білий, Семе.

— Для мене твій був досить чорним, — буркнув він, не зводячи з неї очей.

  Вона піднялася з дивану і підійшла ближче, настільки, що їх розділяв лише один крок.

— І все ж ти досі дивишся на мене так, наче хочеш дізнатися, ким я стала зараз.

    Сем на мить затримав подих.

— А якщо я вже знаю відповідь?

— Тоді, може, цього разу послухаєш до кінця, перш ніж тягнутися за зброєю.

    Сем здається, починав пригадувати, що саме завжди його лякало в Амірі найбільше: не темрява в ній, а те, як сильно вона його досі хвилює.