***

                                                                       ***
 

     Була ніч. Порожня зупинка на краю району. Ліхтарі тьмяно мерехтіли, автобуса досі не було. Олівія сиділа на лавці, у навушниках грала спокійна інструменталка, очі дивились в нікуди. День був важкий — вона хотіла хоч кілька хвилин тиші. Навчання її втомило.

    І тут — чиїсь важкі кроки. З'явилася незнайомка. Літня жінка, з сигаретою, вся в чорному, очі — як свердла.

— І що це за малюнки в тебе? — буркнула вона, вказуючи на оголене плече Олівії де була рись, а потім вказала на зап'ястя, де виднілося свіже тату з написом: “Сила всередині тебе”.

    Олівія спокійно витягнула один навушник.

— Це тату. Мені подобається.

— А мені не подобається. Всі ці тьотки з татухами — одна біда. Ти ж, мабуть, теж, як і всі… — почала сипати образами: про “молодь”, “безсоромність”, “нікуди не дійдеш”, “дівчина має берегти свою шкіру”...

    На мить Олівії здалося, що щось у грудях провалилося — її часто чіпали подібні слова. Але цього разу — інакше.

    Тату почало тепліти. Воно світилося зсередини, майже непомітно, як жар під шкірою. Слова на зап'ясті стали ясніші.

— Ні, — тихо сказала вона, підвелася. Її голос був спокійний, але впевнений. — Ви нічого про мене не знаєте. І не маєте права судити. Моя сила — не в тому, що я вам не подобаюся, а в тому, що я залишаюся собою, навіть коли всі засуджують.

    Жінка мовби остовпіла. Вона хотіла ще щось сказати, але не змогла — натрапила на погляд Олівії: рівний, без агресії, але такий… сильний.

    Тиша. Потім незнайомка просто розвернулась і пішла.
 

    А Олівія — залишилася стояти. Вітер грався з краєм її футболки, музика знову зазвучала у вухах. І цього разу вона посміхнулася.

— Дякую, що ти в мене є, — прошепотіла вона тату, і воно ніби знову ледь блиснуло у відповідь.

    Через секунду під’їхав автобус і Олівія сіла в нього, поїхала додому. Цитата допомогла їй вирішити ситуацію, тому вона була спокійною і задоволеною собою.