Глава 13

                                                        13 глава

    Вона повільно обернулася. На кілька секунд світ став тихим. Люди довкола — розмиті плями. Сонце засліплювало.

      І там, серед натовпу, стояв він — дещо вищий, засмаглий, з довгим хвилястим волоссям, але очі були ті самі. Здивовані. Глибокі. Рідні.

— Це… ти? — прошепотіла вона.

      Він підійшов повільно, ніби боявся злякати примару.

— Олі… Я шукав тебе роками. Після того, як нас розлучили. Після того, як мої батьки забрали мене у Бразилію і більше не повертались. Я весь час думав: де ти? Що у тебе відбувається в житті? Ми були дуже близькі, ти довіряла мені багато таємниць…
 

    Вона впала йому в обійми, без слів. Серце билося так, ніби хотіло наздогнати кожен втрачений рік.

    Сльози. Пальці вчепились у сорочку на грудях. І вперше за довгий час вона відчула: ще один шматочок її знову поряд.

— Я сумувала, — сказала Олівія, досі його обіймаючи.

— Я теж… дуже, — він обійняв її міцніше, так, наче боявся, що знову втратить.

      Вони стояли так досить довго. Люди навколо майже не звертали уваги на них, крім маленької дівчинки, яка смоктала соску, і оглядала їх, поки мама купувала овочі та фрукти.

      Вона відсторонилася і мовила:

— А давай зайдемо в кафе. Якщо ти не проти компанії. У мене ще є трохи часу.

— Ти серйозно?

— Цілком. Просто хочу посидіти, поговорити з тобою.

      Він коротко засміявся.

— Тоді ходімо. Я якраз знаю, яке тут печиво краще.

      Вони сіли за столик біля вікна, де ледь-ледь скрипів вентилятор. Олівія замовила каву з корицею, а Амріт — чорну з кубиком льоду. Вуличка за вікном мерехтіла від тепла.

— Тут… тихо, — сказала вона.

— Я так не думаю, — відповів він, і вона глянула на нього довше, ніж планувала.

— І як ти? — тихо запитав Амріт, обережно перемішуючи каву ложечкою.

      Олівія залипла в чашку. Зітхнула.

— Цей місяць був… дивний. Напружений. Добрий. Все упереміш.

      Вона трохи помовчала, а тоді, не підіймаючи очей, почала говорити:

— Я одружилася по неволі з сином татового знайомого. Думала він такий як інші: пихатий, зарозумілий, а виявилося, що він добрий та турботливий, Девід вибрався з полону — його запроторили, аби не заважав весіллю — і у нього з'явилася сестричка — Зоряна. Перед метушнею він зробив мені татуювання, — вона підняла рукав футболки і показала малюнок рисі.

— Вау! — сказав Амріт, не приховуючи блиску в очах.

— Угу. Потім, — вона зробила ковток кави, — почалося дивне:в ресторані, коли святкували весілля стався землетрус, а коли ми приїхали до нового “нашого” дому нас мало не вбила примара. А ось на днях, повідомила Сема, що поїду  відпочити і ось — я тут. Та нас чекали ще пригоди: Девідова двоюрідна сестра Ола потрапила до лікарні. Чоловік бив її завжди і особливо, коли вона була вагітна. Вона вбила свою дитину, яку ми знайшли, тому, що на хлопчику була мітка зла. Тому отак от. — вона зробила ще ковток і закусила макаруном.

      Амріт намагався це все переварити. Поки Олі розповідала про події, він попивав каву.

— Тааа… я в шоці. Ти багато пережила. Я дивуюсь твоїй силі. Ти молодець.

— Дякую, — відповіла та. — Це завдяки тим людям, які мене підтримують, але я — на першому місці в себе. Все, як ти вчив.

      Вони трохи посміялися.

— Так… бачу досі пам’ятаєш мої настанови, — він легенько вдарив її по плечу.

      Олівія трохи посерйознішала. Її погляд став м'яким і глибоким.

— А пам'ятаєш, як ми запускали китайський ліхтарик, а він завис у гіллі дерева і ми думали, що підпалимо весь район?

— І ти закричала: “Це знак! Ми приречені!” — Амріт засміявся. — А через хвилину вже казала, що це означає, що бажання “зачепилося за небо”.

      Олівія тихо відповіла:

— А ти тоді не сміявся. Ти просто погодився.

      Між ними нависла тиша, така щира і м’яка, як ковдра дитинства. Обоє раптом усвідомили, скільки всього минуло. Скільки разів вони йшли різними дорогами — але ці спогади, прості, недосконалі, трималися за них обох.

— Дякую, що пам'ятаєш, — сказала Олівія ледь чутно.

— Я не міг забути, — відповів той. — Ти — частина мого світу з самого початку.

    Телефон Олівії завібрував: повідомлення від Девіда.

    “Люба, де ти?”

    Олівія відписала: “Зараз буду”.

— Слухай, Амріте, ми добре посиділи, та мені треба йти, — вона сказала з сумом в серці та очах.

— Тобі дякую за проведений час, якщо що спишемся, — він помітив те повідомлення. Вони обійнялися на прощання і Олі побігла до лікарні.

    Девід вийшов з палати і Олівія все йому пояснила.

— Я розумію, — сказав він, взявши її за руки. –– Я просто хвилююся, ти ж знаєш.

— Вибач, — мовила Олівія і обійняла його.
   

    Вони попрощалися з Олою і пішли в готель, крім Ксюши — вона пішла на побачення.