8 глава
Парк був повний людей, що відпочивали або розмовляли по телефону. Діти грали, сміялись, неподалік продавали морозиво.
Олівія сиділа на лавці, пила каву, читаючи повідомлення на телефоні. Сонце припікало, і здавалося — день звичайний, безпечний.
Та раптом щось защипало її шкіру на плечі — знову те саме місце. Вона машинально провела рукою по татуюванню.
У цей час у натовпі з'явився чоловік. Нічим не примітивний — але очі бігали. У руці — лезо, сховане в рукаві. Він повільно підходив, не привертаючи уваги.
Рись уже стояла за його спиною. Її не було видно, вона була ніби тінь. Без звуку вона стрибнула — чітко, точно. Нападник стиснувся від болю, похитнувся й, не розуміючи, що сталося, різко відступив назад, впустивши лезо аж в клумбу. Переляканий, він розчинився у натовпі.
Олівія на мить підняла голову, здивовано зиркнула навколо — і знову повернулася до телефону. Татуювання на правому плечі замерехтіло останніми іскрами магії… і знову стало спокійним.
#4777 в Любовні романи
#2153 в Сучасний любовний роман
#526 в Молодіжна проза
#112 в Підліткова проза
Відредаговано: 08.01.2026