Глава 4

                                                                        4 глава
 

    Сонце пробивало свої промінчики у вікно, тепло нагріваючи кімнату. Девід стояв біля плити, готуючи сніданок. Після вчорашньої розмови і думок, він все одно був обтяжений. Олівія прокинувшись, ще трохи полежала в ліжку перед тим, як вийти на кухню. Всю ніч вона не могла заснути, але на світанку думки по волі відключилися і вона поспала всього лиш 5 годин.

— Доброго ранку, сонечко, — сказав Девід, переносячи тарілку на стіл.

— Доброго, — відповіла Олівія, цілуючи його.

— Як спалося? –– він обійняв її.

— Та так собі. Заснула лише під ранок.

— Ну сьогодні ти вільна ж? Будеш відпочивати, а я не заважатиму. Сідай.

  Вона сіла за стіл, зробила ковток води.

— А ти куди йдеш?

— Треба по справах з'їздити.

–– Тобто я сама буду?

— Якщо хочеш, можеш зі мною поїхати, але не думаю, що після вчора ти захочеш кудись їхати.

— Так, ти маєш рацію, –– вона відчула втому, що накотила на її зморені м'язи.

— Я хотів би, аби ти зробила так, як відчуваєш, — Девід турбувався за неї.

— Добре, — відповіла Олівія. — Смачного.

— Навзаєм.

    Вони поснідали і кожен побіг займатися своїми справами. Адже в парі не обов'язково проводити весь час разом –– у кожного своє життя.

   Олівія прибирала в хаті: витирала пилюку, мила вікно та підлогу, прала одяг, а Девід приїхавши, займався садом: підрізав кущики, збирав ягоди і фрукти. Поки вони були зайняті — Рокі бігав колами перед Олівією і Девідом, щоб їм не було сумно.

    Раптом з кухні Олівія почула, як задзвенів телефон — поліцейський Ден. Олівія побігла до нього, витерла руки об штани і підняла слухавку.

— Пані Олівіє? — запитав Ден.

— Так, слухаю, –– відповіла та.

— Ми дізналися про матір немовляти. Це Ола Капріссі. Я впевнений, що ваш хлопець добре знає її.

— Я зрозуміла, — вона почала перебирати всіх знайомих і родичів яких знає.

— І ще. Якщо хочете дізнатися більше –– підходьте у вільний для вас час до відділку. Або можете почекати якийсь час, поки ми її знайдемо і поговорити особисто. Ми оголосили її у всесвітній розшук.

— Щиро вам дякую, — в цей час зайшов Девід.

  Вона поклала слухавку і сіла на м'який стілець, що стояв біля сходів.

— Хто телефонував? — запитав той, знімаючи гумові рукавички.

— Поліцейський Ден, пам'ятаєш?

— Так, — йому пригадався той вечірній візит.

— Вони дізналися хто матір, — хвилина інтриги. — Це Ола Капріссі.

  Запала моторошна тиша. У Девіда запаморочилася голова і він сів на диван. Олівія набрала холодної води і дала йому випити разом з таблеткою заспокійливого.

— Випий.

— Дякую, — пробурмотів він, дивлячись на одну точку.

  Від такого шоку йому відняло розум і мову. Якийсь час була повна повна тиша — вони сиділи мовчки навіть Рокі мовчав, опустивши голову до підлоги.

— Це твоя сестра? — перша порушила тишу Олівія.

— Так. Двоюрідна, — нарешті заспокійливе подіяло. — Не можу в це повірити, як? — на це питання не було відповіді.

— Може були якісь причини… або це було насильно, — намагалася зрозуміти Олівія.

— Чому вона мені не зателефонувала?
 

      Раптом знову хтось зателефонував — мама Девіда, Лія. Він взяв слухавку.

— Привіт, синку.

— Привіт, мамо.

— Ти чомусь напружений, щось сталося?

— Так. Ти знала, що Ола була вагітна?

  Вона помовчала.

— Я знала, що вона поїхала за кордон до свого хлопця. Вони одружилися, а потім вона зникла зі зв’язку. А про те, що вона була вагітна — ні, — засмучено, Лія зробила ковток холодного просекко.

— Ми знайшли холодне тіло немовляти, коли вигулювали Рокі. Віднесли у відділок. Сьогодні нам повідомили, що його мати — Ола.

  Лія не мала чого сказати — теж була в шоці.

— Я чула колись, що її чоловік тиран. Він бив її. Інше я не знаю, справді.

— Ми збираємося у відділок, дізнатися більше, — сказав Девід. — Потім зателефоную.
  Він поклав слухавку.

— Ходімо.

  Вони вийшли на вулицю. Девід вивіз мотоцикл з гаража і сказав:

— Рокі, будь чемним хлопчиком.

  Вони поїхали у поліцейський відділок. По дорозі гнав вітер проти них. Під’їхавши до огородженої території, припаркувалися у відповідному місці. На них вже чекав поліцейський Ден, коли вони зайшли до приміщення.

— Добрий день, проходьте, — сказав він.

  Вони пройшли за ним до кабінету.

— Отже, я думаю ви вже знаєте, — він звернувся до Девіда, той кивнув. — Є ще дещо, від чого волосся у нашого судмедексперта стало дибки. Сідайте.

  Вони сіли за стіл.

— Судмедексперт виявив на тілі немовляти незвичайне татуювання.

  Він показав зроблене фото. На спині дитини дійсно було тату: людина, звір і цитата змішані між собою. Знак мисливця на людей у яких є тату. Девід відразу зрозумів його.

— Мисливець, — тихо сказав він.

— Так. Ми ледве зайшли хоч якусь інформацію про неї. Вона виїхала за кордон і змінила всі дані і документи про себе. Та завдяки оперативній роботі нашого відділку ми відшукали і оголосили в розшук. Найближчим часом, сподіваємося, її знайдемо.

  Легкий вітерець подув в обличчя Девіда, коли вони вийшли з приміщення. Він вдихнув, видихнув.

— Що це значить? — запитала Олівія, сідаючи на мотоцикл.

–– Це знак мисливця. Він з'являється сам і при народженні. Тобто такі люди називаються помічені злом. Ще з раннього дитинства воно прогресує — агресивна поведінка, слова, які вбивають отрутою, як змія, спеціальні закляття яких ніхто не вчив, бо вони індивідуальні. Закляття діють так, аби знайти жертву – тату підсвічується не тим світлом і він його бачить — потім вона стоїть як вкопана. Є закляття для себе, щоб сховатися, стати невидимим. Все це, аби зробити портал який зруйнує цей світ і зробити злою іншу землю.