Глава 2

                                                       2 глава
  На ранок він прокинувся від того, що на нього хтось дивиться – Олівія.

— Доброго ранку, — хрипло мовив він. –– Як спалося?

— Доброго, —- посміхнулася Олівія. — Добре. А тобі?

— Не дуже, але на диво виспався, хах, — жартівливо відповів Девід. — Які плани на день, кохана?

— Мабуть, ніяких, а в тебе?

— Добре. Я збираюся на роботу, —- у нього був власний тату-салон, але не звичайний: малюнки або фрази, які наносилися на нашу ніжну та гладку шкіру, мали магічну силу — оживати і допомагати своїм господарям. Наприклад, якщо ви зробили тату у вигляді лева, то при будь-якій загрозі вашому життю з малюнка зявляється лев. Він буде захищати. Також вони додають сили, мужності і змінюють ваше життя та світосприйняття на 360 градусів. А якщо нанесли якусь фразу, то вона моментально закарбовується і веде вас. — Хочеш зі мною?

— Так, звісно хочу

— Збирайся, покажу тобі як все працює.

— 10 хвилин і я готова! — радісно сказала Олівія і почала збиратися.

  Доки Девід заварював каву та чай, Олівія переодяглася. Вона одягла чорні шорти і топ з рукавами, на ноги білі босоніжки. Зав’язала волосся в красивий та ніжний пучок, зробила легкий макіяж і побігла на кухню. Там на неї вже чекав Девід з чашечкою чаю в руках.

  Підвівши свій погляд, йому відняло дар мови:

— Я-ка ти ча-рівна! — заікаючись промовив.

— Хах, дякую, — відповіла Олівія.

— Зараз поснідаємо і будемо виходити.

— Добре, — покірливо погодилася дівчина.

  Вони поснідали пастою з овочами. Допили ароматні напої і пішли.

  У Девіда був свій власний мотоцикл, який батьки подарували йому на його 16-річчя. Він був з зеленими малюнками та фразами, які зачіпали душу: “Живи, поки відчуваєш”, “Не важливо куди — головне з тобою”; малюнки різних фігур: ромб, квадрат, трикутник. Вони проїжджали будинки, які були наповнені щастям та життям, будинки, що мали свою особистість та історію.

  Вони під'їхали до 3-поверхового будинку, що стояв посеред роздоріжжя. Девід припаркувався в спеціально призначеному місці і почав розповідати, що і де знаходиться:

— За цією спорудою знаходиться дивний гостьовий дім. Туди приїжджають жити мандрівники, але їх ніхто чомусь не бачить. — Він показав на будинок у формі великого кола: пофарбований у сірий колір, мав 2 поверхи, вікна у формі трикутника, двері наче квартирні — такі ж тверді і важкі.

— Я чула про нього, але ніколи на бачила його, і, можливо, не звертала увагу, — сказала Олівія, роздивляючись.

— Так, про нього багато легенд. Одна з них це те, що він будувався на мертвих кістках, де поховали дитину, яка вибігла на дорогу і її збили. А ще говорять, що на тому місці колись була церква, і виходячи з неї, люди були радісними, посміхалися і допомагали іншим. Тож, я прошу, будь обережною, коли проходиш це місце.

— Та добре. Не хвилюйся.
 

  Він посміхнувся їй.

— А тепер ходімо в ще таємниче місце — тату-салон, — він взяв її за руку і повів у 3-поверхову будівлю, розповідаючи. — З лівого боку у нас туалет, прямо по коридору і праворуч мій кабінет, де я розбираюся з документацією. А ось це зал, — він показав на повний робітників зал, де ті працювали.

    На стінах висіли сертифікати, подяки та грамоти; на вході зсередини висів годинник. Девідові працівники виконували певні зобовязання: Джулія, Антоніо, Карлос та Маттео робили татуювання клієнтам, що прийшли на годину раніше, ніж Девід з Олівією; Серафіма і Лунарія прибирали на 2-ому поверсі; Лоренцо, як адміністратор, записував клієнтів. Данте відпочивав і чекав своїх клієнтів.

–– Як тут гарно, — зачаровано мовила Олівія, роздивляючись.

— Хочеш ми й тобі зробимо татуювання?

— Батьки не дозволять, хоча… — вона обдумувала чи варто це робити.

— Я не змушую, якщо не готова, то ні, — заспокоював її Девід, адже це всього лиш пропозиція.

— Я подумаю, — сказала це і присіла на крісло для гостей. М'яке, воно огорнуло її теплом та ніжністю.

— Відчувай себе як вдома.

    Данте, помітивши гостю, підійшов до неї.

— Добрий день, я Данте, — протягнув руку для знайомства.

— Олівія, — та у відповідь простягла свою і Данте поцілував її в знак поваги.

— Ви, напевно, дівчина нашого шефа.

— Так, — в цей час Девід був у кабінеті.

— Він багато про Вас розповідав і не збрехав: Ви справді дуже красива.

— Дякую, — це все, що вона могла сказати від подиву. Навіть подумати не могла, що Девід розповідав іншим про неї.

  Девід, хоч і був юним, та все таки вчив своїх працівників як треба поводитися з дівчатами. Тому Данте з повагою ставився до Олівії.

— Може, чаю чи кави? — запропонував щось випити.

— Дякую, — відповіла Олівія. — Чаю.
 

   Данте підійшов до електричного чайника, дістав білу чашку з написом: “Всі можливості перед тобою”, дістав чайний пакетик ягідного чаю.

  Через кілька хвилин запашний чай для гості був готовий.

— Щиро дякую, — ще раз подякувала, взявши чашку гарячого, але приємного на смак чаю, в свої тендітні руки. — І скільки клієнтів на день до вас приходить?

— Від 20 людей, — відповів Данте, допиваючи свою каву. — Хочете, я дам Вам журнал з татуюваннями? Глянете, може захочете.

— Давайте.

   З розклеєної різними наклейками шафи, він взяв журнал. На його обкладинці було фото, де тату-майстер робив свою роботу у вигляді тигра відомій співачці.

— Ось, — Данте віддав їй журнал для перегляду і пішов поставити свою чашку на місце, сказавши: – Роздивляйтесь.

— Дякую, — мовила та і відкрила його. Різні види татуювання швидко кинулися в її очі. Від такої кількості малюнків та написів, вони у неї розбігалися. “Як гарно!”, –– подумала вона. –– Можливо зробити якусь?”

  В той час, як Олівія була у Девіда вдома, батьки, приїхавши зрозуміли, що вона втекла. Вони наперед знали, що так буде, тому і не кидалися в паніку та гнів: “Нагуляється та й прибіжить”, — думали. Щоб не прогавити момент, вони посилили охорону на головному вході та задньому дворі.