Глава 1

                                                            1 глава

    Вона сиділа у затхлому підвалі, де її закрили “великодушні” батьки, за те, що вона не хотіла виходити заміж за перспективного, на їхню думку, чоловіка. Олівії було 16 років, на вигляд проста дівчина з багатої та авторитетної родини. Пасма рудого волосся спадали на плечі в туго зав’язаній косі, очі кришталево голубі, горіли ненавистю і водночас жагою до вільного, різнобарвного життя; вуста злегка припухлі, малинові, трохи веснянок на переніссі; брови густі та чорні. Характер мала вона непростий: говорила все прямо, без жалю до інших; не любила брехню — відчувала нещирість за кілометри; любила та поважала себе, навіть коли інші вважали це нарцисичною рисою; уперта на шляху до цілі; завжди стоїть на своєму, навіть коли все руйнується; вона вміла бути другом, але не терпіла слабкості, навіть у собі. При цьому вона була доброю, піклувалася про тварин та маленьких діток.
    Жила вона з батьками за містом у загадковому містечку Лючінос — місто, де сонце сідає не в небо, а в душі людей. Воно ніколи не було повністю живим, але й мертвим його не назвеш… Батьки мали декілька  своїх великих і прибуткових корпорацій поза межами країни. Одразу після народження Олівії, Марлена і Марсель придбали заміський будинок. Попри те, що батьки хотіли видати її заміж по неволі за некоханого, відносини у них були майже довірливими. 
    Одного разу, коли Марсель був на роботі і вирішував важливі питання — прийшов до нього старий знайомий у якого теж була своя корпорація. Він був на 3 роки старший Марселя, з акуратно вкладеною борідкою, карими очима і з зачіскою “FADE”. У нього був син років 19, з голубими очима і зачіскою, як у футболістів. Крістіан запропонував Марселю одружити їхніх дітей, аби зберегти їхній спадок та підсилити авторитет. Батько Олівії погодився на цю пропозицію  і розповів дружині, яка була теж не проти. Згодом, вони почали при доньці його обговорювати, щоб та зацікавилася ним.
      Вона і правда трохи ним зацікавилася, але коли їй сказали, що треба виходити заміж за нього і чому, то вона влаштувала скандал. На той момент у неї був хлопець з яким було справді щире кохання, а не через вигоду.
— Я сказала: не буду виходити заміж! — яро мовила вона.
— Ну чому ж? Він багатий, корпорація перейде тобі. До того ж, він любить тебе, давно цікавиться, –– Марлена намагалася настоювати на своєму і трохи збрехала, адже ті між собою не спілкувалися ніколи.
— Бо по-перше, в мене є хлопець і ти це прекрасно знаєш, а по-друге я не збираюся влаштовувати весілля по неволі і через формальність, — і заходилася описувати як вона хоче влаштувати свій незабутній день. — Багато гостей, які щиро за нас радітимуть, на природі в парку біля великого озера, хвилі якого ледь помітні, біла арка з квітами ніжних кольорів, виїзна церемонія, танці і ресторан просто неба, весільні клятви на кохання, феєрверк і медовий місяць у Таїланді. Розумієш, хочу, аби все було красиво, щоб люди були веселі і раділи цьому дню, щоб і наша — душа молодят — співала і танцювала, а не ось це все.
— Розумію доню, але на це все треба кошти. Тим більше твій молодий чоловік з бідної родини, яка нам не по статусу і авторитетності.
— Мені не треба статус і постійні маски “все добре”, мені треба справжнє кохання, пристрасть, від якої все всередині завмирає, а потім квітне з новою силою, мамо, –– як не намагалася переконати матір, та Марлена не здавалася. — І до речі, він не бідний, але ти цього не зрозумієш.
— Доню, в цьому світі вже все можна купити за гроші, навіть те саме кохання. Ми лише просимо потурбуватися про своє майбутнє.
— Все що я бажаю — бути з Девідом, — твердо і рішуче мовила Олівія.
    Можливо, цей скандал закінчився б спокійно, але раптом втрутився батько, який сидів мовчки за столом і розбирав документи.
— Якщо ти цього не розумієш, то нам доведеться піти на більш ірраціональне рішення — кинути тебе в підвал, щоб ти сиділа і думала над усією розмовою, і прийняла остаточне і виважене рішення, — він сказав це холодно і відсторонено, але наполегливо, без шансу йому заперечити.
— Робіть, що хочете, — сказала пафосно, склавши руки на грудях.
  Ось так вона тут і опинилася. Сама, серед сирості, павуків та тарганів. Єдине, що було в цьому підвалі — обшарпаний стілець з пильним та старим столом, які простояли тут років 30-40, мабуть. На столі, з якого вже навіть фарба давно позлазила, стояло кілька банок рибної консерви: тунець і шпроти, аби Олівія не померла з голоду.
  Та навіть якщо і було що їсти — їй все одно приносили покоївки, які піклувалися про неї краще ніж будь-хто. Просидівши в підвалі, вона зрозуміла, що говорити щось батькам марно — не зрозуміють і відносини ще більше зіпсуються. Через 6 годин холоду її випустили і відправили до себе в кімнату. Вона швидко пробігла коридор, що був облаштований великим, масивним дзеркалом біля якого стояла шафа з верхнім одягом та взуттям. Пробігла повз просторий зал, у якому висів телевізор, стояв розкладений чорний диван з столиком для напоїв, забігла по сходах на другий поверх у свою кімнату, яка була розташована першою. Захекано зачинила двері, щоб ніхто не зайшов і почала збирати свої речі у валізу. Олівія вже точно знала куди піде — до Девіда. Адже тільки він приймав її справжню, з усіма причудами.
  Девід був одноліткою з Олівією. Познайомилися вони у школі, він був з паралелі. Спочатку вони просто дружили, разом проводили час після школи і разом ходили до неї зранку, зустрічаючись біля кіоска з сигаретами та журналами. Батьки були не проти, що їхня дівчинка ходить з друзями, але не знали з ким саме, та й Олівія їм не говорила. Коли вони підросли, стали більш дорослими — в 9 класі почали зустрічатися. Тож зараз разом готуються до екзаменів і випускного.
    У Олівії є дві подруги: Стефі і Ксюша (Ксюша українка). Олівія любила проводити з ними свій час: вони обговорювали школу, відносини, плани на майбутнє, сім'ю та інші побутові речі, і дружньо підтримували одна одну.
    Олівія ще не встигла їм нічого розповісти, як почали надходити від них повідомлення про те, що її планують видати заміж. Звісно, вони дізналися про це раніше, адже чутки швидко розлітаються по містечку. Вона мусила закрити очі на питання, доки остаточно не розбереться. Зібравши все що треба на невизначений час, Олівія оглянула кімнату: все було чисто, без безладу; двоспальне ліжко гарно застелене, на робочому столі стояла лампа, лежали в стовпчик складені книги, зошити, біля них в підставці олівці, ручки, маркери, розряджений ноутбук, ігровий червоний стілець. Навпроти ліжка комфортне вікно, підвіконня облаштоване покривальцем і подушечкою, аби далеко не відходячи, насолоджуватися природою та її звуками. Шафа, з якої вона взяла кілька одежин і косметичку. Згадала як тут плакала, злилася, сміялася і жила. Подивилася і втекла через вікно.
    Не попередивши Девіда, вона пішла до нього з надією, що той її прийме та зрозуміє. Так і сталося: Девід швидко впустив її в дім, бо надворі спустилася злива і Олівія промокла, нічого не спитавши. Налив гарячого чаю, приніс солодощі, і закутав Олівію в плед. Поки вона тихенько сьорбала чай і зігрівалася, Девід мовчки дивився на неї і думав, що ж сталося. Він не змушував її говорити — терпляче чекав, коли вона сама заговорить. На годиннику вже була 8 вечора: саме в цей час її батьки повертаються з роботи.
— Девіде, батьки хочуть мене насильно видати заміж, а я не хочу, розумієш? — тихо почала вона. Він трохи помовчавши, сказав:
— Розумію.
–– Я кохаю тільки тебе і хочу бути з тобою, — нарешті вона здалася і з сльозами на очах поклала голову йому на груди.
— І я тебе кохаю, — тихо сказавши, притягнув її ближче до себе в обійми.
  Поки Девідові батьки у відпустці в іншій країні, він тут сам господарює найближчі місяць-два. Тож він запропонував Олівії залишитися у нього, поки все не вирішиться.
    Вона заснула і Девід переніс її до себе в кімнату, обережно поклав її на ліжко і накрив теплою ковдрою, а сам ліг на кріслі біля, щоб їй не було страшно одній.