ГЛАВА 29

ВІКТОРІЯ

У моєму житті з’явилась нова прикмета: якщо ранок понеділка зустріти в  обіймах дорогої серцю людини – всі наступні дні очікуй тільки на приємне. Сьогодні понеділок, і понад три тижні ми з Єгором спільно проживаємо, по-братерськи розділяючи житлову площу з Боніфацієм і Кешою. Двоє останніх здружились і тепер не розлий  вода.

А щодо Огородник і Гравського? Якщо колись запитають, що для мене означає щастя, відповім без зволікань: сині очі найкращого чоловіка на світі – МОГО Єгора. Як же я глибоко помилялась, коли вважала його бездушним, безсердечним і  безцеремонним контролером. Навіть не задумувалась поглянути та оцінити його вчинки під іншим кутом. До сліз прикро, що стільки років згаяла на Богдана, який ніколи не сприймав мене більше за  зручну річ під боком.

-Віко, ти  літаєш в хмарах, - мама змовницьки підморгує, підфарбовуючи помадою губи. Ми сидимо в її робочому кабінеті, в якому панує нестерпна спека. Сонце по-максимуму розтоплює асфальтне покриття   і його спертий запах пробирається крізь відчинене вікно. Нестерпний такий запах. І ненька теж хороша, виляла на себе флакон важких парфумів.

Відчуваю, як всередині спазм хапає шлунок, його вміст нахабно  підпирає до горла і щоб приборкати непрохані відчуття, махаю перед собою паперовою текою.

-Доню, з тобою все гаразд? – очі мами  пильно вивчають моє безкровне обличчя, блідість якого помічаю в дзеркалі на стіні.

-Щось душно у тебе…

-Пригадую,  мені теж було  млосно і  весь світ  виявився невимовно запашним, коли виношувала тебе і Віктора. Ох, намучив мене токсикоз.

Матуся вкрадливо кидає косий погляд  по моїй фігурі, наче  намагається відшукати  прихований живіт.

-Мам, ти хоче сказати…

- Ну, ти з Єгором – дорослі  люди, зрозуміло, що не шахи граєте ночами. Тому…

-Так швидко?

Ненька лише  знизує плечима, а мені вже страшно. До застигання крові у венах страшно.

-Ти ж сама хотіла дитину, чому тоді дивуєшся? Мені здавалось, ти рішення прийняла твердо.

-Ні, звісно ні! Я впевнена у своїх переконаннях, задню не дам. Просто …

-Не можеш покинути Гравського, - мама  дивиться в глиб моєї душі, дістаючи звідти потаємне, хвилююче   зізнання, яке навіть собі боюсь відкрити. – То й не варто розлучатись. Мені здається, що  з Гравського вийде хороший татусь і люблячий чоловік.

Мій голос зривається на крик, бо в голові сотні  молоточків вистукують болючу розмову з Єгором у перший день мого переїду, прикру розмову, пам'ять  про яку ятрить мозок.

-Помиляєшся, - ковтаю гіркий ком та поспішаю відвести погляд у вікно. – Він не хоче дітей.

-Хм. Спершу біжи в аптеку  по тест, а ввечері зателефонуєш. Щоб не сталось, я на твоїй стороні.

-Дякую, -   в моїх бринять сльози з жалю до себе, до свого майбутнього без Гравського, без його посмішок і дотиків, без його… Те, що закохалась в друга дитинства зрозуміла давно, ще в день останньої зустрічі з Кошельком. Я прикипіла до чоловіка всією душею, дарувала йому всю себе і у відповідь отримувала відповідну нагороду – його підтримку, його щирість, всього його.

-Точно вагітна, раз розводиш сирість і сентименти, - розводить руками ненька і посміхається білосніжною посмішкою, - тут і до лікаря не ходи.  До речі, через годинку я поїду до Карини, може гайнеш зі мною, сестра буде рада тебе бачити.

-На жаль, не можу. В мене по плану слідчий експеримент  у справі Донцова. Правоохоронці  нарешті змогли організувати слідчу дію, яку ніяк не можу пропустити.

-Знову цей Донцов, - вона невдоволено пихтить. – Будь обережною, він дуже небезпечний чоловік  і головне – підступний. Не забудь зателефонувати!

 Останню фразу ловлю на порозі, у відповідь дарую найріднішій людині  повітряний поцілунок. Таки мама у мене молодець.

Кілька днів тому Карині зробили операцію і зараз дівчина перебуває в палаті інтенсивної терапії. Ненька не відходила від племінниці, постійно перебуває поряд та виконує роль сиділки, лише зараз відлучилась на годину по важливій справі.  Як виявилось, Станіслава померла десять років тому, її чоловік – набагато раніше. Єдиною близькою ріднею хворої були ми  з мамою, і ще Віктор, який щиросердечно перейнявся долею новоспеченої сестри.

Ліза. Окрема історія була з Лізою. Поки ми не могли забрати дівчинку від злощасної тітки та і  сама вона не поспішала розлучатись з малою. Хоч та  ніколи не скаржилась на батькову родичку, але сум, який поселився в сірих оченятах, говорив протилежне, вона постійно виглядала  понурою та пригніченою. Інколи жінка під своїм наглядом дозволяла гуляти з дівчинкою, і ці радісні миті ставали в нашому житті найщасливішими. Особливо вони змінювали Єгора. Цей контраст  між Гравським – прокурором в судовому засіданні і Гравським – другом, турботливим наставником та люблячим чоловіком вражав. Мені знову і знову відкривалися нові грані, котрі невблаганно підкорювали моє серце, змушуючи його битися частіше від кожного дотику,  мимовільного погляду, хриплого шепоту.

Я щаслива.

Щаслива, як ніколи…

Але моє щастя примарне.

Ним доведеться жертвувати.

Вийшовши із будівлі суду, першим ділом направляюсь в найближчу аптеку, де тремтячим голосом прошу тест на вагітність. Секунди, які витрачає фармацевт на діставання замовлення з тумби, здаються вічністю, безкінечною вічністю, протягом якої я не спромоглась дихнути чи поворухнутись. Повторний різкий спазм хвилювання боляче  відгукнувся внизу живота, викликаючи приступ нудоти.