ГЛАВА 28

ЄГОР

-Огороднічок,ти випадково Кошелька не запхала у свою валізу? – штовхаю важку ношу в квартиру. Невже жінкам потрібно стільки речей? Перевівши подих, поглядаю на миле заплакане створіння з кліткою в руках.

-Вікі! Вікі! – волає Кеша, ніби підтримує мою думку.

-Проходь, почувайся як вдома, - тягну за руку дівчину, яка несміливо переступає поріг. Вікторія виглядає розбитою і спантеличеною, готовою в будь-яку мить рвонути  з житла. – Де ванна, ти знаєш, направо кухня, далі вітальні і кілька кімнат.

Показую на потрібні двері, але вона не поспішає проходити вглиб квартири.

-А де моя спальня? – нарешті видає геніальне питання.

-Твоя?

-Моя… - вперта настоює на своєму.

В мене опускаються руки. Я не розумію Вікторії. Дременула з Дня народження, нічого не пояснивши і навіть не давши змоги бодай щось сказати у своє виправдання, проте за що власне  мав виправдовуватись, не знаю. Зараз знову прагне щось доказати, починаючи заперечувати очевидні речі. Думав, по дорозі втихомириться, та де там! Внутрішні переживання через Богдана повністю заполонили її розум. Ми ж стільки часу знаємо один одного, між нами далеко не дружні відносини, то  до чого, дідько, безглузді питання про окрему кімнату.

-Пішли покажу опочивальню Огороднічка, - хитро мружу очі і тягну здоровенну дорожню сумку в свою кімнату. – Сподіваюсь, ліжко не буде замалим.

Залишивши Кешу в коридорі, Вікторія покірно плентається за мною. Озираюсь, щоб вловити в її очах емоції, коли зрозуміє мій план. Як  і думав, темні блюдця стають ще більшими, в них загоряється невдоволення, Вікторія явно не очікувала  такого повороту.

-Але ж це…

-Сьогодні був важки день, іди в душ змивати  свою заплакану красу і гайда в ліжко. Решту питань розберемо завтра, - я намагаюсь говорити  тактовно, не хочу нав’язувати себе чи своє бачення подій. Розумію, Вікторія натерпілась  з колишнім, як чоловікові, мені знову доведеться  завойовувати її довіру. Залишаю дівчину на одинці і вирушаю на пошуки Боніфація. Тепер йому доведеться ділити житлову полащу з новим другом, тож вартувало  їх познайомити.  Проте, виявляється  брати наші менші знаходять спільну мову швидше, ніж люди. Розпливаюсь  в посмішці, вгледівши кота біля клітки. Він невпинно стежить за Кешею, який  катається на  вмонтованій гойдалці.

-Сподіваюсь, ви потоваришуєте, - гладжу за вухом малого бешкетника.

-В тебе є кіт? -  раптом чую позаду себе здивований голос Вікторії. Вона стоїть переді мною в коротесенькому шовковому халатику, який ледве прикриває її красиві принади,   в руках – рушник і органайзер з засобами особистої гігієни. Забуваю відповісти, повністю поглинутий її простотою і щирістю. Вікторія така домашня, така рідна, що хочеться кинутись, загребти в свої обійми, зацілувати,  закохати.

-Так, познайомся, Боніфацій. Можна Боня.

-Клас, я завжди хотіла завести кота, - цілує того в носа дівчина. – Покажеш мені, де корм, його місце. А! Єгор, ти ненароком здійснив мою мрію.

Вона підіймається навшпиньки, цілуючи мене в щоку. В її очах світиться стільки радості, що я готовий  дарувати їй щодня  по коту, аби тільки вона зберігалась в її серці. Крутнувшись, Вікторія зникає у ванній кімнаті. Я чую, як увімкнулась вода. Фантазія одразу малює звабливе оголене тіло, яке покривають теплі струмені води, мокре волосся дівчини, пропахле ароматом м’яти,  палкі вуста, здатні подарувати неземне блаженство. Мені потрібна вся сила волі, щоб не заскочити за неї слідом. Вікторія – моя залежність, моя одержимість,  жінка, яку хочу мов божевільний, і як не дивно звучить, але радію, що сьогоднішні події склались саме таким чином. Тепер ми разом під одним дахом, пов’язані спільним побутом, почуттями. Та є одне але… Але, котре не дає мені спокою і потребує негайного вирішення. Є речі, до яких я просто не готовий.

Я йду слідом за однокласницею. Дівчина вже помилась, і закутана в рушник,  розчісує вологе волосся. Спіймавши мій погляд у дзеркалі, вона ніжно всміхається, але оглядатись не поспішає. Її оксамитова шкіра виблискує чистотою і свіжістю, манить торкатись  і насолоджуватися її м’якістю. Ніжно вкриваю поцілунками оголене плече, тягнусь  до шиї. В паху враз стає гаряче, зростаюче бажання витісняє з голови всі думи. Та я  повинен сказати.

-Вік, не забувай приймати протизаплідні таблетки.

Її зображення перекошує тінь … страху. Однак, дівчина вміло її ховає і поспішає запевнити кивком голови.

-Ти прекрасна,  - шепочу на вушко, скидаючи додолу рушник.

                                    ***

Сон поволі відпускає із своїх сильних обіймів. Відкривши очі, одразу мружусь від яскравого сонячного проміння, яке нахабно пробивається крізь величезне вікно. Ніч я пам’ятатиму довго. Палку ніч з пристрасною жінкою, яку чомусь не знаходжу в  своїх обіймах. Поволі тягнусь рукою по постелі. Порожньо. Холодно.

Невже втекла? Ні, не може вона зникнути, тільки з’явившись в моєму житті в новому амплуа. Чи може? Це ж Віка. Що я зробив не так?

В остраху підриваюсь з ліжка, швидко  одягаю боксери і кидаюсь на пошуки дівчини.

А на кухні мене застає доволі мила картина і божественний запах  підсмажених сирників. Вікторія, зодягнена в мою світлу футболку, яка звабливо прикриває тільки попу, наспівуючи під ніс пісеньку, бадьоро порається біля плити. В її скуйовдженому волоссі виблискує вранішнє сонце, а тендітний силует так і світиться  щастям. Непорушно завмираю на порозі. Я готовий милуватися нею вічність. І чому я раніше не звертав на Віку уваги, як на дівчину, як на коханку. Чому стільки часу бачив в ній виключно  сестру друга?