ГЛАВА 26

ВІКТОРІЯ

Божевілля. Це справжнісіньке божевілля, а не  стосунки між чоловіком і жінкою, на які я розраховувала, запримітивши Гравського в татуся для моєї майбутньої дитини. А найприкріше те, що мені увага та турбота Єгора дуже подобаються, боюсь, я вже  звикла до них за останній тиждень. Ці милі дотики рук наче ненароком  в присутності інших, вкрадливі погляди і щаслива усмішка, коли випадково перетинаємось. А ці вечори… Шалені вечори несамовитої пристрасті, з якою ми віддаємось один одному. Єгор запрошує  до себе, але я не можу наважитись. Боюсь, що так скорочу дистанцію, і потім важче буде покинути чоловіка. А на мою територію він не хоче йти, мовляв у квартирі повсюди витає дух Кошелька. Гравський знайшов альтернативу -  винайняв на невизначений час шикарний номер в готелі.

Але сьогодні після закінчення робочого дня я вдома. Збираюсь на святкування Дня народження Бойка,  де пообіцяла скласти компанію прокурору. Він запропонував заїхати за мною, бо свою автівку я ще кілька днів тому подала, щоб віддати гроші на операцію. Мама з братом теж зібрали невеличку суму, і всіх разом коштів поки буде достатньо. Хоч з цим питанням було  вирішено. Зате спокою душі не давала думка про Лізу. Систематично дівчинка  надсилала на мій номер повідомлення, що у неї все добре, тітка хороша і приділяє їй увагу, проте жодного разу мала не вийшла на відеозв’язок. В школі навчання закінчилось, тому спіймати її в навчальному закладі я  не могла, тож залишалось вірити на слово. Звісно, кілька разів я приходила до них додому, проте двері ніхто не відкривав.      

На екрані телефону висвітлюється номер телефону Єгора і наша спільна фотографія. Вчора він самостійно її вставив на контакт, а я вирішила не змінювати. Ми  такі щасливі на ній, що мимоволі заздрю сама собі. З Богданом у мене були інші стосунки й відчуття: сухо, безпристрасно, сіро, лише так, як бажав законний чоловік.

Гравський повторно кидає маяк.

-Моя крихітка готова? – звучить по ту сторону зв’язку. О, як готова. Я кручусь перед дзеркалом. На мені коротенька світло-сіра сукня, яка вигідно підкреслює тендітну фігуру і груденята; височезні підбори молочного відтінку роблять поставу стрункішою, а  образ доповнює красивий вечірній макіяж. Волосся тепер коротке, тож нічого з ним не мудрую. Загалом виглядаю на всі сто п’ятдесят відсотків.

-Вже виходжу, - розтягую слова, щоб подразнити  Єгора і полишаю квартиру.

Гравський зустрічає біля машини, як завжди стильний та елегантний. Справжній інтелігент в  ідеально нагладженій світлій сорочці та темних  штанах, і ще він незмінно  пахне  лаймом, тонкий запах якого одразу наповнює ніздрі, варто  потрапити в його гарячі обійми.

-Ти дуже красива, - Єгор шепоче у вухо, вкриваючи поцілунками вуста, чим  викликає непомірну тягу до себе. – Може запізнимось?

Рука нахабним чином підкорює  кожний сантиметр тіла і попри докори  розуму я здаюсь  безапеляційно, насолоджуючись терпким присмаком його вуст.

-Єгоре, ще встигнемо, - врешті опановую себе і, делікатно відсторонившись, присідаю в салон.

-Даремне, - голос чоловіка звучить розчаровано, він від’їздить від будинку, - все одно нічого цікавого на  святі не буде: нудні персони, в очах і думках яких тільки доларові купюри, в супроводі світських дам,  котрим відведено грати роль взірцевих дружин і вірних супутниць. Тобто один пафос і театр акторів.

-Нічого не вдієш, в цьому театрі, як ти кажеш, ми теж повинен виконати свою партію. Втечемо раніше.

-Ловлю на слові, Огороднічок, - чоловік розпливається в приголомшливій посмішці і легенько потискує руку. А моє серце вмирає в  болючому спазмі, мені прикро й водночас соромно перед ним, бо Єгор заслуговує   щастя, кохати й бути коханим. Всього того, що я не можу йому дати. Я  вкотре нахабно  брешу, що приймаю протизаплідні пігулки та в глибині душі радію, що з кожним його виверженням в моє лоно  стаю ближче до заповітної цілі. Егоїстка? Дуринда? Так! Але знову себе сімейними вузами я не спутаю.

Ми швидко   прибуваємо до особняка Бойка. Я добре знаю цей будинок, бо  не раз дітьми з братом бували у ньому. Хоча, з останнього мого візиту він зазнав кардинальних змін в інтер’єрі – багатство оселі вражало.

У величезній, просторій вітальні зібралось чимало гостей. Лунає приємна класична музика, якою радує прибулих відомий струнний квартет.   

Батько Єгора і  мій шеф в одному флаконі вітає нас стримано, намагаючись приховати  невдоволення нашим спільним візитом, хоча ми поводимо себе пристойно, жодним чином не виказуємо, які насправді відносини поєднують прокурора та адвоката.   

-Не звертай уваги, - підбадьорює однокласник, -  змириться.

-Або мене попросить з роботи…

-Ну ти ж у мене міцний грішок,  не здасися без бою, - промовляє, делікатно пригортаючи до себе.

З  кожною годиною і новим бокалом шампанського атмосфера  починає набувати   невимушеного характеру. Розмови в залі лунають гучніше, подекуди хтось вибухає нестримним сміхом, одним словом вечір набирає обертів.

Єгор затягнув  мене за масивну колону подалі  від людей. За його черговою історією, не звертаю уваги, як до нас непомітно підійшла Олександра Мазур. І де взялася? Її ж наче не було на початку  заходу. Дівчина намалювалась перед нами зі склянкою бурштинової рідини, яку  раз за разом  смачно потягувала, хоч на вигляд і так здавалась не надто тверезою.