ГЛАВА 25

ЄГОР

Нарешті  понеділок добігає свого логічного завершення, і я, придбавши кілька упакувань смачненького для Боніфація, втомлений, але щасливий завалююсь в квартиру. Терпкий посмак неймовірної зустрічі з Огороднічком пришвидшую серцебиття до максимальної позначки, вистачає тільки згадки про палкі губенята.

В мене було багато жінок, але таку пристрасну, шалену коханку не доводилось зустрічати. Гравський, схоже ти попав!

-Чи запав? -  розпливаюсь в ідіотській посмішці  до свого зображення у дзеркалі. Може гайнути до Вікторії?

Одного не можу зрозуміти, чому дала задню і відмовилась зустрітись у вечері. Було ж дійсно добре разом. Боня мурличе і треться об ноги. Відчуває зміни в поведінці господаря, ревнує  шибеник. Порив кинути все к бісовій матері і поїхати  до подруги вимушений долати за  склянкою віскі. Знаю,  на підпитку за кермо не сяду, тому тамую почуття, беру телефон і відправляю їй повідомлення: «Солодких снів». Відповіді  немає. Ігнорує.

В мене виникає тільки одне пояснення: Вікторія боїться  чоловіків, Кошельок своїми ганебними вчинками відбив охоту до нових відносин, зрівнявши всіх представників сильної статті в одну планку із собою.  Вона не готова до нових стосунків… А я? Чи хочу я впустити її в своє серце? Ще вчора думав ні. А сьогоднішнє божевілля вибило  грунт з-під ніг. Засинаючи, вкотре поглядаю на телефон -  хоч би смайлик прислала.

Наступний день розпочинається цікаво. Не встигаю увімкнути телевізор, як  місцевий телеканал транслює феєричне затримання крадіїв золотої скрипки того самого Донцова.  В своєму інтерв’ю очільник поліції твердить про успішно проведену операцію правоохоронців, котру вони довго планували і врешті вдало провели. Виявилось, злочинці намагалися продати крадений експонат через мережу Інтернет. Як  на мене, занадто банально і неправдоподібно, бо подібні крадіжки здебільшого  стаються на замовлення. Ювелірний виріб мав гучну справу, щоб ось так просто його продати на  загальнодоступних сайтах, і поцупили його зовсім не дилетанти. В прямому ефірі  майнуло обличчя  Вікторії. О, мій жайворонок вже на ногах. Серце сіпнулось від споглядання  заклопотаного обличчя жінки, вона від імені свого клієнта дякувала поліцейським за таке швидке повернення скрипки та діаманта Срадіварі. Ох, а в моїй пам’яті виринають спогади про пристрасний стогін, який вилітав з цього милого ротика. Дідько! Гравський, так і з розуму зійти можна.

 Збираючись на роботу, в голові  вкотре прокручую висновок: сьогодні  зустрінусь з Вікторією. Або вона моя, на скільки часу не знаю, або я викреслюю минуле побачення із свого життя поки не пізно, бо щось занадто багато Огороднічка в думках. Я похапцем перегортаю робочий блокнот, жодного судового  засідання. Це ж треба! Отже, вечір обіцяє інтригу.  

Десь в обід телефонує батько. Я сиджу в м’якому  кріслі і без лишніх думок, переглядаючи кримінальне провадження, підіймаю слухавку.

-Єгоре, я сподіваюсь, ти не забув за мій День народження в п’ятницю? Я чекатиму на тебе з Олександрою. До речі, її батьки теж запрошені. Була б чудова нагода зібратись всім разом і оголосити про ваші заручини.

-Про наші що? – ймовірно я погано розчув слова татка.

-Заручини, - несміливо повторює та спішить додати, - я думав, що ти і дочка Мазура те.

-Не те і не се! – підірвавшись з крісла, горланю на весь кабінет, напевне мій голос черговий почув. Обурення накотило такою раптовою хвилею, що я замалим  себе стримував, щоб не наговорити  пристойної дози грубих фраз.

По ту сторону в’язку запала тиша. Батько сопів і вперто  не приймав моєї думки, а я не міг пообіцяти того, що ніколи не зроблю.

-Я прийду з Вікторією.

-Вікторією? – здивовано перепитує той.

-Так, Вікторією Огородник.

Замість відповіді чую короткі гудки відключення з’єднання. Ну і нехай. Моє рішення непохитне і навіть сварка чи відречення від мене не змусить зробити Олександрі пропозицію руки і серця.

Залишилась одна дрібниця – вговорити Огороднічка сходити на захід, а це, боюсь, буде зовсім не легко.

Зі збігом останньої робочої години, повертаюсь додому переодягнутись. Гарячкову міркував, куди б звозити Вікторію, і не придумав нічого кращого, як просто покататись  нічним містом. В неї сьогодні  маленька перемога, справа клієнта зрушила з мертвої точки, тож варто відсвяткувати. Одягаю прості темно-сині джинси, тонкий білий реглан, поверх накидаю весняну коротку куртку темно-вишневого кольору, образ доповнюю  кросівками також відтінку, і в піднесеному настрої вилітаю із квартири. Навіть з Бонею не прощаюсь. Якоїсь миті спіймався на думці, що давно не відчував такого приємного тремтіння перед зустріччю  з дівчиною. Коли мчав до Жені, фото якої бережно зберігаю на видному місці в спальні, теж нервував, але не настільки.

-Ти – ідіот,  Гравський! – скептично хитаю головою своєму зображенню, проте  заїжджаю в магазинчик квітів, щоб забрати завбачливо замовлений хитромудрий букет для Вікторії. А  флорист – молодець, створила невимовну красу, окрім того вмовила придбати пухнате левеня в подарунок, мовляв гарна композиція.

Ох, ці жінки, вони краще знають, чого  потребує їхнє серце. Без вагань погоджуюсь. Вечір  потихеньку котиться за обрій, коли під’їжджаю під знайому багатоповерхівку.

Серце починає битись, немов хоче розірвати грудну клітку. Затамовую подих і з другої спроби наважуюсь натиснути кнопку виклику.