ГЛАВА 24

ВІКТОРІЯ

Відчуваю себе останнім стерво. Ми повертаємось в місто, в автомобілі панує цілковита тиша, яку ніхто не наважується порушити, і тільки Єгор супить брови,  ніби спокійно кермує однією рукою, бо іншою в задумі потирає підборіддя. В номері він поставив конкретне запитання, а я конкретно відповіла, що пора збиратися. І все. Відтоді - мовчанка. А що мала сказати? Так, я хочу від Гравського дитину, так, я навіть образ змінила, щоб його звабити. Але ж відносини мене не цікавлять. Відчувши, що Єгор налаштований на подальші стосунки,  зізнаюсь чесно  - злякалась. Я прагну народити собі дівчинку, виховувати її  гордою матір’ю – одиначкою, і перспектива чоловіка поруч – ніяк не радує. Навіть такого красивого, сексуального, розумного як Єгор.

Небо, він другий чоловік в моєму житті. Те, що сталось годину тому між нами – неперевершено, незабутньо і так приголомшливо. Я ледь стримала щасливий писк, почувши бажану серцю (що гріха таїти) перспективу повести вечір в його компанії, ніч в обіймах і зустріти ранок в тихій лагідності синіх очей.

Крадькома кидаю погляд на друга чи коханця, я сама не знаю, хто ми відтепер. Він натягнутий струною, приховує справжні переживання, намагаючись  виглядати незворушним, проте тонка лінія губ свідчить протилежне – в середині бушує ураган. Я навіть здогадуюсь, про що він зараз думає. Ставить запитання: що я зробив не так? Ох, Єгоре, ти вчинив вірно. Проблема в мені і моїй брехні, якою так щедро тебе напуваю. Звісно, протизаплідні пігулки я пити не буду, навпаки візьму в аптеці потрібні вітаміни. А, завагітнівши, повторно збрешу: запевнятиму, що дитя від Богдана. По підрахунках мій організм  перебуває в стані найбільшої ймовірності зачаття. Подумки тримаю кулаки, аби вдалося з першого разу.

Врешті Єгор зупиняє авто біля будинку, де його квартира,  і зникає в під’їзді на хвилин двадцять. Повернувшись, чоловік простягає мені паперовий пакет, в який наче замотана невеличка цеглина.

-Тримай, це на лікування твоєї сестри. Тут тридцять тисяч доларів. На жаль, більше не маю, - говорить він, намагаючись не зирити в мою сторону,  ховає погляд на дитячому майданчику.

-Єгоре, я… - не маю слів. До такого розвитку подій точно я не була готова.

-Повертати не потрібно,  - карбує фразу і нарешті наші погляди перетинаються. В очах Гравського поселилось сум’яття, йому явно не зручно в моїй присутності.  Він видавлює слабу посмішку.  – Не бійся, гроші отриманні законним шляхом і навіть задекларовані. Я ж не мій тато.

Останні слова звучать особливо гірко.

-Знаю, - поспішаю запевнити, відчуваючи, нам варто зараз поставити крапку в розмові. Але цікавість бере верх, чи швидше темна сторона моєї душі. -  Просто дивно, звідки у тебе такі кошти. Це явно не прокурорська зарплата.

-Боже, Огороднічок!  Ти – невиправна! Останні події погано відзначаються на твоєму мисленні. Навкруги ввижаються одні підстави? – Єгор заходиться сміхом на всю горлянку, дивлячись на мене, немов на першокласницю, котра помилилась дверима і зайшла в найстарший клас.

-Трохи є, - менше всього я хотіла образити Єгора, а вийшло он як некрасиво.

-Розслабся, отримувати гроші від творчої чи наукової роботи ніхто не забороняв.

-Тільки не кажи, що ти лауреат Нобелівської премії.

Гравський знову регоче, вміло маневруючи посеред потоку транспорту. Ми рухаємось в напрямку суду, де я полишила  свого кросовера. Поступово напруга в салоні спадає, нам  є про що поговорити, проте тактовно воліємо мовчати про нещодавні пристрасті.

-Все набагато прозаїчніше, - нагороджує мене сліпучою посмішкою Єгор, на мить затримує погляд на моєму здивованому обличчі і серйозним тоном додає, - я продав добрий десяток своїх картин.

Ого! Я витріщаю очі, немов переді мною не старий знайомий, а ожилий Сальвадор Далі. А Єгор мило червоніє до кінчиків волосся, засоромлено споглядаючи мою реакцію.

-Я думала, ти полишив юнацьке захоплення, ще коли вступив до університету.

-Ти багато чого про мене не знаєш, - натомість чую у відповідь голос чоловіка  з ледь вловимими  нотками образи.

Невимушено кладу долоню на руку знайомого, від чого той миттю напружується, але швидко опановує себе .

-Просто пам’ятаю, як Бойко відреагував на твою заяву – стати вільним художником.

-О, так, - відповідає той. – Я навіть в знак протесту змінив його прізвище на материне. Ох і лютував він тоді!

-Вірно зробив. Художник Гравський звучить куди краще за художника Бойка.  – я намагаюсь підбадьорити Єгора, бо як ніхто знаю про нелегкі відносини  між батьком та сином.  Врешті останнім часом вони почали налагоджуватися і лише завдяки старанням останнього. Андрій мав важкий, деспотичний характер.

Прокурор знову затримує на мені короткий погляд.

-Дякую, - промовляє одними губами, він виглядає таким спокійним, що не можу розібрати справжніх почуттів.

-Я не знаю, як тобі віддячити, - бовкнула і осіклась, ладна стукнути себе по голові. Мовчи і сопи в дві дірки, а колись би повернула чесно зароблені гроші художника.   

Єгор зупиняє авто під приміщенням установи і обертається в пів оберта в моєму  напрямку. Його  лагідні очі загоряються демонічним блиском, котрий причаровує, мов заборонений плід, хочеться дивитися ще і ще, невідривно, безкінечно.