ГЛАВА 16

ВІКТОРІЯ

Єгор нестерпно довго збирається. Битий час очікую на нього під дореволюційним будинком, в якому справив апартаментами.  Слідчий вже кілька раз невдоволено нагадував, що у нього сьогодні вихідний день після чергування, і я безсовісно відбираю його особистий час. Нервово стукаю пальцями по кермі, але такі нехитрі рухи теж не заспокоюють. На додачу згадую про Кешу, який вдома добу голодний, напевне розвалив до цієї пори клітку і зі злості накапостив по всій квартирі. Ну скільки можна!

Відкидаюсь на спинку сидіння Єгорової Alfa Romeo і мимоволі закриваю повіки. Вчора Єгор нахабно заснув у моєму  ліжку, хотів вибачитися, натомість приліг і відключився. Таки алкоголь другу – протипоказаний. Довелось лягати поруч і стерегти його прокурорську персону,  щоб вночі, коли стане кепсько надати першу допомогу. Або добити…  Сама не помітила, як після навіженого дня заснула поряд, а прокинулись ми водночас. Сподіваюсь, Єгор не  помітив моєї маленької хитрості – я вдавала, що далі перебуваю в царстві Морфея. Щока, по якій так ніжно чоловік провів кісточками пальців, загоряється пекельним вогнем. Мені було так хороше в тих жарких обіймах, спокійно, що подумки жалкувала  про настання ранку.

Можливо варто прислухатися до думки мами? Але що тоді? Як, завагітнівши, непомітно зникнути з  життя Єгора? Хоча, він буде тільки радий моїй втечі. Діти його не цікавлять.

-Не виспалась вночі? – раптом чую над вухом знайомий голос. Єгор посміхається своє сліпучою голлівудською посмішкою і присідає поруч на пасажирське сидіння.  Він навмисне нахиляється до мене поближче, щоб вдихнула його незмінний аромат лайму, чи то мені тільки здається?

-А чому ти вирішив бороду відростити? – натомість  ставлю різке питання,  аби  збити підступну радість на його обличчі і перевести незручну тему.  До цього часу ми обоє вдавали, що не ми цю ніч провели в одному ліжку, та ще й  прокинулись в обнімку, хоч між нами нічого не було.

Єгор, заглядаючи в дзеркало, проводить рукою  по своїй темній гордості і знову нагороджує мене  білосніжною посмішкою.

-Ніколи не пізно  змінюватись. Чи не так?

-Особливо, коли тобі майже тридцять, а  з одного місця дитинство не вилізло, - їдко промовляю йому, в’їжджаючи в загальний потік транспорту. Сьогодні вулиці майже порожні, лише поодинокі автомобілі порушують тишу вихідного дня.

- Ти така злюка? Знаєш, як говорить мій дідусь: будь простіше і люди потягнуться. В тебе в житті все занадто складно, - тон Єгора повчальний, а сам він натягує на обличчя  маску зарозумілого філософа. Так і хочеться чимось гепнути.

-Ага, вчора дала слабинку, зараз будемо розгрібати. Ще й маму в цей сором втягнула.

-Не моє звичайно діло, але чому притягнула незнайомого чоловіка в дім? Ніколи не міг продумати, що ти – легковажна.

У відповідь нагороджую співрозмовника пекучим поглядом, але він байдуже роздивляється міські пейзажі за вікном.

-А чому ти завжди любиш покопирсатися в моїй душі? - палю у відповідь, припарковуючи авто поряд  відділу поліції.

Ловлю на собі спантеличений погляд Гравського, він мовчить, однак сині океани, які завжди сповнені спокою і лагідності, раптом починають бушувати.

-Один раз мене не було поруч, і ти вискочила заміж за Кошелька. І чим все закінчилось?

-Єгоре, мені здається, ти перебільшуєш. – миролюбно посміхаюсь та виходжу із авто. Єгор слідує за мною. Сьогодні на ньому білосніжна сорочка та темно-коричневий діловий костюм, який дуже вигідно підкреслює темний колір його  волосся і в такий же відтінок бороду. Незвично дивитись на друга дитинства в амплуа бороданя, але в цьому образі є своя родзинка.

-Вирішила, що казатимеш слідчому? – цікавиться Гравський, коли переходимо дорогу до адміністративної будівлі.

-А що приховувати? Так і  поясню: познайомилась, підвіз додому і все. Що тут такого?   Богдан мене покинув, так що я вільна жінка, - знизую плечима, подумки докладаючи всіх зусиль, щоб виглядати і розмовляти спокійно. – Чи ти пропонуєш, придумати казку  про супер-пупер операцію по захвату особливо вродливого шахрая?

Та Єгор не розділяє мого позитивного настрою, він мружить очі і невдоволено сопе.

-Не хочу, щоб тебе лишній раз тривожили, - ми зупиняємося під потрібним кабінетом і врешті перевожу погляд  на Гравського. Чоловік дивиться на мене згори вниз, бо я у порівнянні з ним – мініатюрна дівчинка. Він  настільки близько стоїть поруч, що його  гаряче дихання знову обпікає обличчя. В  синіх очах читаю непідроблену турботу.   Це так приємно, знати, що твоя доля комусь не байдужа.

-Дякую, - стискаю його руку на знак вдячності і відчуваю, як напружується друг. – Правда завжди краще будь-якої брехні.

Після цих слів, полишаючи Єгора в коридорі, прослизаю в кабінет слідчого.  Той зустрічає мене з неприхованою радістю. Таки зачекався головного свідка справи століття.

Допит  проходить швидко. Я змістовно диктую поліцейському свої показання і, підписавши потрібні документи, прощаюсь. В тісному коридорі, який більше скидається на тунель,  де вкінці горить біле світло – одне єдине невеличке віконечко, порожньо. Можливо, Гравський  чекає на вулиці? Все-таки добру годину часу я витратила на давання пояснень. Сподіваюсь, прокурор не полишив мене, бо ще потрібно забрати своє авто, яке залишила минулого дня біля суду.