ГЛАВА 15

ЄГОР

Мабуть,  я божеволію… Або поволі перетворююсь на маніяка. Інакше,  як пояснити, що знову накинувся на Огородник з поцілунком. Бідолашна дівчина тепер вважатиме мене несповна розуму, або гірше – претендентом на її серце. Віка так відчайдушно намагається завести нові відносини після зради Кошелька, що мимоволі змушує задуматися над її планами відносно моєї скромної персони.

Дідько! Як же пристрасно вона цілується! А цей гостренький язичок… Хммм… Цікаво, а…

Похапцем куйовджу волосся, немов тільки так можу зупинити розбурхані фантазії,  і біжу в холодний душ. Крижана вода швидко остуджує гарячі думки, змушуючи розум працювати в реальному часі.

Я знову врятував Вікторію від чергового неадекватного прихильника, але цього разу все обійшлося дорогою ціною. Я  підставив Огороднічка. Завтра слідчий  допитає її про обставини знайомства з Карповим, де були, що робили, чому він опинився в будинку судді і тому подібне.   Їй доведеться розповісти компрометувальну правду. Скаже: випадково познайомились? Та ще сьогодні було зрозуміло, оперативники вже  насміхались з Огородник, мовляв дама вирішила помститися колишньому чоловікові, а тут – засада!

Повна засада!

Але  інакше я не міг вчинити. Фоторобот Карпова я побачив кілька днів тому в кабінеті знайомого слідчого, того розшукували  за шахрайські дії.  Впізнавши в ньому нового знайомого Вікторії, спочатку  розгубився, думав, повалити злочинця та самостійно його затримати. Але б тоді дівчина кинулась відбивати бойфренда, вона ж все знову перекрутила б на свій манір. Похапцем відправивши повідомлена очільнику поліції, виріши краще очікувати компетентних органів і тим часом відвертати увагу потенційного претендента в кавалери. Хотів, як краще, вийшло як  завжди.

Напевне, Огороднічок, ображається…

Як на мене, варто ще сьогодні  вияснити недомовленості, ніж завтра залишитися ворогами. Думка піти вибачитися виникає спонтанно.

Сумніваючись, що дівчина відкриє двері у спальню, вирішую спробувати зайти з тилу – через балкон. В моєму випадку буде ідеально, якщо, помітивши мене у дурнуватих шортах в пальмочки, котрими люб’язно поділився на кілька розмірів грубший  Вік, і здоровенній футболці друга, добре серце  однокласниці не дозволить замерзнути на прохолодному  весняному повітрі. Та тільки в сусідній кімнаті   на мене очікував сюрприз. Приємний такий сюрприз…

-Чого тобі? – голос Вікторії звучить грубо, а  я ловлю себе на думці: невже під рушником, який огортає тендітний силует, нічого немає?  Її очі блищать супроти світла бісовим вогнем, який  обпікає мене, кидаючи водночас то в жар, то в холод, вона наче сердиться, проте поза, в якій мене зустрічає, наштовхує на протилежну думку – Гравському кидають виклик. Дівчина обпирається  рукою на двері, її худорляві ніжки звабливо оголені, бо світло-рожевий рушник закриває тільки попу, ледь тримаючись на пружних груденятах. Мій погляд мимоволі застигає на ямочці між ними. Це ж треба, ніколи не подумав би, що під піджаками, які постійно одягає Огородник, ховаються такі симпатичні принади. І зараз, поставши переді мною в образі грішниці, яка тільки вийшла із купелі, свіжа та пропахла тонким запахом м’яти, зі спокусливо закушеною нижньою губкою, вона, зобразивши строгий вираз обличчя,  ще питає, що мені потрібно.

Докладаю максимуму зусиль, щоб подолати той новий,   не зрозумілий  порив взяти в обійми колишню однокласницю. Я хмуру брову, мовляв чому не розуміє про ціль візиту, і, обійнявши  оголені плечі, легенько відсторонюю прекрасну фею, щоб пройти в приміщення. Мій невинний жест змушує Вікторію стрепенутись.

-Поговорити, - ховаюсь в теплій кімнаті – таки морозно з прохолодного душу вийти напівголим в нічну свіжість ранньої весни.

Дівчина фиркає, та не проганяє, і це вже хороший знак. Намагаюсь не дивитись в її напрямку, вдаючи, що розглядаю шкільне фото, на котрому вона із двома тугими косами усміхається безтурботною посмішкою. Ми знайомі все життя…

-Прийшов мораль читати, як не варто зв’язуватися з поганими хлопцями? -  чую за спиною невдоволений голос дівчини. –  То можу запевнити, свою помилку я визнала.

-Віко, - хитаю головою у відповідь і врешті обертаюсь до співрозмовниці. Та стоїть, схрестивши руки на грудях, готова в будь-яку хвилину випхати  із кімнати. – Я просто хотів вибачитися…

Моя щира відповідь дивує дівчину, але швидко опановує себе. Вона ступає крок в моєму напрямку, і я читаю  в прекрасних очах ненависть з домішками відчаю. Мені стає незручно під прискіпливим поглядом, але зобов’язаний до кінця витримати цю  бурю неприязні.

-За що конкретно ти вибачаєшся? За цирк у вітальні із  затриманням?  Чи за всі супергеройські вчинки заради мене,  що почалися в  шкільні роки і тривають досі?

-Ти сама розумієш, що  вчинити із Романом іншим чином я не міг. Я прийняв найбезпечніший варіант.

-О, так! Ідеальний Гравський! – вона розпачливо розводить руками. – Завжди знає, як правильно зробити. А якщо хтось зробить помилку, він обов’язково тикне його носом. Краще б до своєї Сашуні поїхав, ніж …

Дівчина відвертає голову і ховає очі, в яких бринять сльози.  Випита доза алкоголю заважає ясно думати, а на додачу ще  голова розболілася нестерпно. Уявити страшно, який ранок мене чекатиме. Збираю сили в кулак і обнадійливо вимовляю:

-Пропоную придумати легенду твого знайомства з Карповим.