ГЛАВА 10

ВІКТОРІЯ

Тиждень добігає свого завершення, а я все кручуся на одному місці: справа Донцова ні кроку вперед.  Замкнуте коло. Я усоте перечитую всі матеріали,  відкриваю інформацію в  Інтернеті, кілька разів оббиваю пороги управління поліції та всі мої старання даремні. Єгор теж нічого протизаконного на Антона Павловича не накопав. Скрипка була на виставці, опісля – зник оригінал, натомість з’явилася майстерно виконана копія. І охорона, і гості, всі милувалися ювелірним шедевром, проте як його замінили, не помітили.  Наче крадій – Девід Коперфільд, з’явився нізвідки, вхопив трофей і так же таємниче зник.

Останнє судове засідання на сьогодні, я сиджу подібно видавленому лимону з не менш кислим виразом обличчя.  На щастя,  суддя зачитує висновки експертиз, яких у справі проведено добрий десяток, і мене, як активного учасника процесу, не чіпають. Монотонний голос та задуха в приміщенні роблять свою справу – потихеньку  починають клеїтись повіки, хоч сірники в очі вставляй. Намагаюсь не дивитись на Гравського, який сидить навпроти мене і теж позіхає. Кілька днів тому я отримала від нього пропозицію на чергову авантюру.  Одразу дати відповідь не наважилася, а потім старанно уникала друга, навіть на деякі спільні слухання не з’являлась. Та сьогодні викрутитися не вдалося.

Кілька раз Єгор багатозначно поглянув в мою сторону. Дідько! В мені грали суперечності: світла сторона кричала відмовитися і триматися від Гравського подалі, а темна (про яку я зовсім недавно дізналася, бо вона проявилася після злощасного поцілунку в квартирі однокласника) шепотіла на вухо: «Погоджуйся». Спочатку витівка видалась мені кумедною А чому би ні! Правди ніде діти – Єгор красивий чоловік, за ним упадає багато дівчат і не одна  впливова сім’я  хотіла б  його бачити своїм зятем.

О, уявляю симпатичну мордочку дочки мера, коли  Гравський приїде зі мною. А про пику Кошелька  взагалі мовчу! А що ці унікуми будуть запрошені, не сумнівалась.

Рука поволі поповзла до телефону, щоб відправити Єгору скромне сповіщення «я згодна, називай місце і час», як раптом стільниковий бринить і  на екрані виступає повідомлення з невідомого номеру. Підсвідомо напружуюсь, бо не люблю звістки від не занесених до телефонної книги абонентів.  Та через секунду розпливаюсь в щасливій посмішці, в передчутті соваюсь на стільці, і байдуже, що майже весь зал, в тому числі Єгор, дивуються моїй зухвалій поведінці. Радісно прикусивши нижню губу, знову біжу очима по рядках: «Привіт, це Карпов Роман. Я хочу запросити тебе сьогодні на казковий вечір. Якщо згідна, напиши, звідки тебе забрати».

Ааааа! Про всяк випадок щипнула себе, чи не сплю.   Забуваю про Гравського і про святкову вечерю в мами на честь приїзду брата, швидко кнопаю адресу суду, попередивши, що незабаром звільнюсь,  і починаю раз за разом нетерпляче поглядати  на  табло в очікуванні нового повідомлення. Врешті воно приходить… Маленький собачка, який викидає лапу та показує символ згоди.

Щоб встигнути привести себе до ладу після напруженого робочого дня, однією з перших полишаю залу, і не помічаю, як слідом за  мною вислизає Єгор.

-Огороднічок, - над вухом бадьоро лунає знайомий  голос, а по талії нахабно повзе рука.

-Я поспішаю, - діловито відповідаю, на ходу придумуючи план, як позбутись занози. Телефон вібрує, і я мимоволі відкриваю нове повідомлення від Романа, в котрому сповіщає про приїзд. Різко зупиняюсь  і розвертаюсь до Гравського. Пора його позбутись, якщо не маю наміру втратити потенційного претендента на роль тата  для моєї донечки! Та чоловік не встигає загальмувати й налітає на мене. Щоб не втратити залишки рівноваги, хаотично хапаюся за Єгора і знову потрапляю в його обійми.  Лайм лоскоче ніздрі, долоні на його грудях ловлять кожний навіжений удар серця, а сині океани – чисті і спокійні - поглинають мне своєю чарівністю. Бракує дихання, бракує простору, я відчуваю: Єгор потрапляє в полон  цих дивних почуттів, що раптом виникають між нами.

Першим оговтується Гравський. Він поспіхом робить крок назад і вимовляє хриплим голосом:

-Я лише хотів запитати, які маєш плани на сьогодні?

Він спантеличено потирає потилицю, немов сказане вилетіло теж спонтанно і необдумано. Я не розумію, куди він хилить та що задумав, але вирішую сказати правду, точніше правду не до кінця.

-Вечері завітаю до мами на святкове застілля. Віктор приїздить, - намагаюсь говорити впевнено, але голос зрадницьки видає нотки тремтіння та хвилювання. – Ти щось хотів?

-Думав, допоможу поміняти замки до квартири, але іншим разом, - на мить здалось, що чоловік ховає за сліпучою посмішкою тінь розчарування. – Вік не говорив про таке швидке повернення.

Нічого собі «швидке повернення». Віктор  - мій брат і сьогодні він нарешті прилітає з Іспанії, де затримався на новомодній агро конференції. Скажемо так, добряче затримався, можливо привезе познайомитись з нами свою довгоногу і  пишногруду пасію. Ми двійнята і я добре відчувала  емоції другої частинки себе, хоч як би не старався приховати їх в голосі, однак давно зрозуміла – любий братик закохався.  Вітя, як і його неперевершений друг дитинства, віддає перевагу моделям, тож залишалось сподіватись, дівчина матиме хоч грам мозків.

Телефон у руках знову дзенькнув і на екрані з’явилося селфі Романа навпроти будівлі суду.  

-Новий флешмоб? – Гравський коситься на стільниковий і невдоволено хмурить брови.  -  Підзахисні кидають фото адвокату  з позначкою «місце зустрічі змінити не можна».