Татуся замовляли?!
ГЛАВА 9
В своєму заміському будинку Донцов почувався як ніде захищено та впевнено. Не даремне говорять: мій дім – моя фортеця. О так, він доклав максимум зусиль, щоб перетворити нещодавно куплений котедж у справжнісіньку кріпость, котрій бракувало хіба що сторожової вежі. Але її функції повністю виконували час від часу підняті в повітря дрони. Йому було що ховати від світу, було що зберігати в таємниці в найглибших закутках душі, такі й же чорній і темній, як ніч, що зараз спостерігав за склом. Зодягнений в простий домашній одяг, він мовчки перейшов від вікна до палаючого каміну і знову задумався. Недобрі передчуття розривали нутро і Антон Павлович не міг встояти бодай хвилини, очікування – то найважче випробовування. Як же довго він йшов до мети! Всі двадцять років робив все можливе і не можливе, щоб повернути частину себе, найкращу частину, яку вважав підступно викраденою.
На порозі кімнати мелькнула тінь. Донцов покосився в її напрямку, проте голови не повернув, прекрасно знав, що прийшов його вірний пес – надійна права рука.
-Я зробив, як веліли, - пролунав стишено голос прибулого, в ньому чулися загрозливі нотки для світу і водночас відтінок відданості хазяїну.
-Стежте пильно, не спускайте з Вікторії очей, - вглядаючись у вогонь, відповів Антон Павлович. – Головне – не заважати їй і вона сама приведе нас до скрипки.
#959 в Любовні романи
#460 в Сучасний любовний роман
#138 в Сучасна проза
кохання та гумор, дівчина яка мріє завагітніти, затятий холостяк
Відредаговано: 30.05.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
