ГЛАВА 8

Сірі очі незнайомця невпинно стежать за будь-яким моїм рухом. На вигляд йому років під шістдесят, низького зросту, коренастий, на ідеально вибритому обличчі застигли гримаса впливовості та відбиток сильного характеру. Чоловік пронизливо, навіть краще сказати, оцінювальне, пробігся моїм лицем та силуетом, від чого стало не по собі, холодно і незатишно. В руках незнайомця помітила ціпок, обладнаний вишуканим руків’ям ексклюзивної роботи.

-  Доброго дня, вибачте за запізнення, - врешті видавлюю загально прийняті фрази.

-Ми тільки зібрались, -  голос потенційного клієнта звучить  хрипло і тягнеться із глибини, немов він перехворів недугом.  – Я – Антон Павлович Донцов. Радий, Вікторіє Сергіївно, нашому особистому знайомству.

Антон Павлович примружився в лукавій посмішці, чим нагадав собою жорстокого бандита з 90 –х і, приставши, торкнувся моєї руки крижаною долонею. Я бігло дивлюсь на Бойка, той спокійно сидить у кріслі,  задоволено потираючи руки, наче подумки підраховує  винагороду, на котру погодиться товстосум. А те, що переді мною заможна людина, видно не озброєним оком: дорогий костюм, брендовий годинник на зап’ясті, манери та вміння поставити себе вище всіх на дві голови.

-В чому суть Вашого звернення? - без зволікань приступаю до головного, не бажаючи лишню секунду відчувати на собі цей холодний погляд.

Я присідаю навпроти замовника, намагаюся щось записати в блокнот та його неприємна аура змушує мурах бігти тілом. Типаж ще той!

-Благодійний вечір у філармонії пам’ятаєте? – поволі починає він. – На жаль, Ви  завершення не дочекались.

Ще один свідок мого ганебного сімейного життя! Починаю закипати, але змушена терпіти, бо клієнт важливий, а мої заощадження добігають цифри нуль. Донцов розуміє, як негативно впливає на мене, він насолоджується ситуацією, тягне час за грою із новою жертвою. Нічого, заспокоюю себе, ще не з такими психопатами стикалась. Чоловік продовжує, карбуючи кожне слово та розставляючи наголоси на них.

-Золоту скрипку, прикрашену  моїм дорогоцінним каменем  - діамантом Страдіварі замінили, нахабно вкравши оригінал.

Я здивовано кліпаю очима і врешті згадую, що бачила чоловіка під час заходу, коли ведуча наголошувала на винуватцях свята.  В голові починають крутитися пазли: викрали, замінили, скрипка, діамант Страдіварі.

-Ви звертались до правоохоронців?

-Звісно, - натягнуто посміхається той, -  але на їхню оперативність даремної надії не плекаю.

-На жаль, адвокату закон не дає такі широкі можливості, як поліцейським, із своєї сторони я лише можу гарантувати регулярний контроль над процесом досудового розслідування, щоб, так сказати, справу не сховали надовго в шухляду.

-Мені важливий результат – моя скрипка повинна повернутись і по праву зайняти почесне місце в колекції, яку збираю все життя.

- Я зроблю все можливе, щоб досягнути успіху і виправдати всі ваші сподівання. Та для початку маю поставити кілька запитань, - говору твердо, впевнено, не даю невиправданих обіцянках, не розстеляюсь килимом перед  багатієм.

-Андрію, залиш нас, - раптом вимагає Антон Павлович, на що шеф тільки знизує плечима і подає мені вже укладений договір. Сума гонорару вражає. В яку я справу втягнулась, якщо за неї вивалюють такі гроші?

Бойко зникає за дверима, а таємничий замовник враз зміню маску на обличчі в іншу – приємну та щиросердечну, немов тільки що не був холоднокровними чи зневажливим.  

-Вікторіє, впевнений, Ви мені допоможете, у Вас батьків характер: такий же впертий і настирливий, - він відкидається на спинку крісла і дивиться на мене лагідно та замріяно. –  Як швидко біжить час. Я пам’ятаю Вас з братом ще зовсім  маленькими дітьми.

Слова збивають з пантелику, обпікають вогнем душу; спочатку не розумію їхнього змісту, та в них звучить головне – тато.

-Ви знали мого батька? – недовірливо перепитую, а з пам’яті постає спогад про останню нашу зустріч. Тоді мені було сім.

- Навіть краще, ніж ви можете уявити, - чоловік хитрує, а тоді підсуває до мене синю теку, котра лежала поруч нього. – Ось вся потрібна інформація. В разі чого телефонуйте.

Я, вражена та спантеличена до глибини душі, не встигаю рот розкрити, як Донцов без лишніх прощань покидає кабінет.

Я нічого не розумію. Поспіхом перегортаю надані документи, і ловлю себе на думці, що очі відшукують запис «Огородник Сергій». Розчарування відгукується болючим спазмом в горлі. Даремне. Всі папери стосуються виключно мого клієнта та зниклого ювелірного виробу. Висновки експертиз, протоколи допитів, заяви, повідомлення з поліції – весь стандартний набір, який вдалося зібрати юристам замовника. Крім мого договору, в теці лежить ще один аналогічний  договір з адвокатом Хвойним. Його прізвище мені нічого не говорить, але документ підписаний двома сторонами ще кілька років тому. Отже, він постійно надає  послуги моєму новому клієнту.

Я не знала, де шукати скрипку, але в одному була твердо переконана: ця зустріч докорінно змінить моє життя. Донцов знав мого батька і можливо він - ключ до розгадки таємниці його зникнення, зникнення, яке не дає мені спокою стільки часу.  Довгих двадцять років я не відала, де мій тато, живий він чи мертвий, хворий, а чи потребує допомоги. Всі мої пошуки не принесли жодного результату, окрім глибокого розчарування.  Доля дала мені шанс відшукати відповіді на такі болючі питання.