ГЛАВА 6

А ранок понеділка починається шалено. Відкривши робочий блокнот, замалим не давлюсь кавою . Джек-пот! Бінго! Огороднічок тримайся!

09.00 – судове засідання справа Борки. Так, згадую: суддя Михайло Петрович, прокурор – його величність Гравський!

10.00 – промивання мозку в кабінеті голови суду. Сподіваюсь,  після першого судового його гнів переродиться в лояльність і він забуде, яким прикрим словом його назвала минулої п’ятниці.

12.00- обід з татом Гравського. До речі, Бойко вчора зателефонував і запропонував мені роботу в його фірмі. Я не могла відмовити, тим більше, що після останніх подій  не хочу повертатися у контору Богдана, просто морально не можу.

15.00 – клопотання в прокуратуру, справа Бирюкова. І знову прокурор  - Гравський.

А ще завезти Кешу на повторний огляд, і до мами заїхати,  в проміжках між заходами поміняти замки у вхідних дверях, і про заяву на розлучення не забути.

Знову пробігаю очима по аркушу і ловлю себе на думці: щось занадто багато у моєму житті Гравського. Куди не кинь оком  - Єгор.

В глибині душі підіймається неприємний осідок, залишений  нашою останньою зустріччю, точніше моєю ганебною втечею з його квартири після   різкого ляпаса, яким я ощасливила друга, коли  врешті відпустив мене із своїх обіймів.

Солодких обіймів…

Сильних…    

Вже другий день мої уста палають, на них відчувається терпкий присмак поцілунку, який ніяк не можу забути. Як після цього дивитись в очі Єгору? Хоча він сам винен: з поцілунком  накинувся першим. Але і я хороша! Навіщо спонукала, давала непотрібні натяки? Погратися з левом захотіла…

Будильник знову дзвенить і я  в  легкій квітчастій сукні та однотонному світлому жакеті вилітаю з квартири, на ходу прощаючись із папугою.

В суді, як звичне для  початку робочого тижня, велелюдно. Коридори заповнені, всі розмовляють стишено, але все одно гул стоїть, мов у вулику. За роки своєї роботи кримінальним адвокатом замітила одну тенденцію: з правоохоронцями, судами чи прокуратурою здебільшого мають справу одні і ті ж люди, вони – свідки, потерпілі, особливо підозрювані - ніби циклічно крутяться і варяться у цьому котлі. Тому, пробираючись вузьким проходом,  безкінечно чемно вітаюся із знайомими. Кого добре знаю, а кого поверхнево, однак сьогодні  вони поводяться дивно. Оглядаються на мене, перешіптуються. Мимоволі починаю обтягувати одяг, можливо зачепила де, чи гірше – приклеївся папірець.  Під зацікавленим поглядами нарешті ховаюсь в зал, де зараз відбудеться судове засідання по справі мого підзахисного.

Привітавшись, присідаю на почесне місце адвоката і почуваюсь зовсім не затишно серед людей, які дивляться на тебе, як на живу статую Свободи. Стрілка годинника перевалила за дев’яту годинну, а слухання не розпочинається – немає прокурора. Нервово поглядаю на екран телефону і відчуваю: хвилююся за поганця Гравського, уява починає малювати справжні жахи, від дорожньо-транспортної пригоди до арешту.

-Вікторіє Сергіївно, - звертається до мене судовий розпорядник, нервово перекладаючи документи у теці, - можливо ви знаєте, де зараз Єгор Андрійович?

-Я? – здивовано витріщаюсь на нього. Що за дурня? Звідки мені знати? Можливо зайнятий своєю черговою пасією  - Олександрою Мазур, чи як там її? Обурення  вилилось на обличчя червоними плямами.

-Я думав, ви… - хлопець замовкає на півслові, бо до залу запливає Гравський, поволі, наче не його суд чекає добрих хвилин тридцять. Мимоволі захоплююсь чоловіком, красивий же гад! Сьогодні на ньому темно-синій, зшитий з цупкої тканини в ледь помітну клітку, строгий костюм, який  виглядає на худорлявій статурі власника ідеально, під жакетом красується кремова сорочка та синя тонка краватка. На обличчі прокурора -  помітна щетина, але акуратно підправлена. Невже вирішив бороду запустити?

Увійшовши, Єгор одразу нащипує поглядом мою скромну персону і розпливається в білосніжній посмішці, а я від незручності сильніше втискаюсь в крісло. Раптом залом лунають оплески, на які Гравський в знак розуміння киває головою та ледь промовляє губами безмовне «дякую». Я нічого не розумію в цій клоунаді, але відчуваю – певною мірою вона стосується мене.  Я стараюся не дивитися на Гравського, проте очі самовільно ковзають в його напрямку. Чоловік же повністю поринув у світ кримінально-процесуального права, не думаючи звертати увагу на дівчину, котру  позавчора так пристрасно цілував у своїй квартирі. Поведінка Єгора – загадка. Або він придумав хитромудрий план, як довести Огородник до божевілля, або ми стільки років копирсаємось в неприязні, що я не в змозі розгледіти позитивні якості його характеру.   

 Лише з приходом Михайла Петровича балаган припиняється і присутні із серйозними лицями поринають в клопіткий  процес, який, як на диво, проходить мирно, тобто я та Гравський не вступаємо в дебати, не ганяємо свідків та підозрюваних по десятому колу, аби тільки дошкулити один одному. Здається, зміни навіть голова суду помітив, бо недовірливо поглянувши поверх окулярів на двох  замріяних опонентів (адвоката і прокурора) запитально виголосив вердикт:

-Судове засідання оголошується закритим, - із тихим стуком молоточка  я врешті видихаю і  намагаюсь впіймати на собі  погляд Михайла Петровича з надією, що він передумав мене перевиховувати. Чоловік  в  чорній мантії таки зупиняється навпроти мого столу.