ГЛАВА 4

Тишу в таксі, яке везе мене до філармонії (своє авто не брала, бо може вип’ю келих шампанського в гордій самотності) розриває дзвінок мого мобільного і на табло висвітлюється фото мами з  величезним букетом троянд.   

-Як  ти, моє сонечко? – одразу чую в трубку солодкий голос найріднішої людини.

-Тримаюсь, зараз їду на благодійний вечір.

-Молодець, люба, - звучать нотки захвату, які дуже підбадьорюють мене для подальших вагомих кроків. – Обов’язково скористайся можливістю  приглянутись на симпатичних чоловіків.

Її настанови викликають у мене хвилю сміху,  таки не передумала влаштувати особисте життя дочці.

-Мамо, - намагаюсь втихомирити, допоки її  розбурхану фантазію не вихлюпнула за межі дозволеного.  

-Ти ж  у філармонію їдеш? – питає вона, в підтексті її слів ловлю натяк на пропозицію підшукати підхожого добровольця. Так, добровольця, бо хто ж свідомо погодиться на мою авантюру? Мама не чекає відповіді. – На подібні заходи ходять інтелігентні та багаті представники сильної статі. Доню, не упусти свій шанс, а завтра чекаю детальний звіт. Удачі, дівчинко.

Я закатую очі, але дякую і обіцяю обов’язково подзвонити. Мені не потрібні багаті та впливові покровителі. Все що хочу – маленьку, гарненьку дівчинку, якій оберу найкраще у світі ім’я.  Свідомість малює  крихітне янголятко, з пухкенькими щічками та рожевим ротиком, а ще величезними очиськами, як в мами. Про себе самовдоволено посміхаюсь, немов я вже народила маленьке чудо, і ловлю у дзеркалі дальнього вигляду спантеличений погляд таксиста. Ми стоїмо біля міської філармонії, біля входу до котрої зібрався чималий натовп вишукано одягнених дам та їхніх супутників. У дверях всі охочі відвідати захід проходять ретельний контроль.

Сьогодні я – королева. Довелось довго провозитися над новим образом, але результат того вартував. На мені  елегантна червона сукня в коліно з величезним вирізом позаду та глибоким декольте, вона пошита  із  тонкої, приємної на дотик,  атласної тканини, яка облягла моє струнке тіло, наче друга шкіра; височезні підбори світло сірого кольору з дрібними блискітками  роблять мою поставу стрункішою, змушуючи постійно тримати спину рівно; поверх сукні накинута тонка хутряна шаль світлого відтінку, котру застебнула на потаємні  защібки нижче грудей; образ звабливої дами доповнює  обов’язковий аксесуар - малесенька срібляста сумочка, що  вміщувала тільки  мобільний телефон і блиск для губ. Волосся я підкрутила, воно важкими локонами тепер спадало по плечах. З макіяжем вирішила не експериментувати: зробила його ніжним, по-весняному свіжим і ледь помітним.

Вже в приміщенні оглядаюся, і застигаю від пишноти та краси свята. Повсюди стоять столики для гостей, обабіч –  фуршетні столи із всілякими  закусками та делікатесами, шампанське ллється рікою,  поміж відвідувачів сновигають одягнені у форму офіціанти, роздаючи келихи з міцними напоями, повно охоронців в чорних костюмах та навушниках.   Хтось добре постарався та витратився на подібного роду  захід. В пошуках знайомих облич воджу очима по залу. Сьогодні в одному місці зібралась вся еліта міста, включаючи Михайла  Петровича, від якого, схоже, доведеться ховатися по закутках. Та чоловік  не зважає на мене, спокійно розмовляє із мером міста. Біля поважних світу цього крутяться їхні дами, одягнені по останньому писку моди, з хитромудрими зачісками, професійними макіяжами та фальшивими посмішками на перекроєних обличчях. Всі мило посміхаються, фліртують, позують перед об’єктивами фотокамер. Очима нащипую знайомого журналіста Вовку. Ось так удача! Нещодавно цього занадто невихованого журналіста я витягнула із чергової халепи, тож зараз можу повністю розраховувати на його підтримку та інформативність, бо хто як не він знає всі таємниці кожного присутнього в залі.

-Хто сьогодні чергова жертва? – нахиляюсь до нього через спину. Середнього зросту брюнет різко розвертається і дивиться на мене крізь запотіле скло окулярів, нарешті згадує і посміхається на всі тридцять два.

-Вікторіє? Яка несподівана зустріч. Не думав, що таких персон цікавлять подібні заходи, - він швидко починає кліпати, але я не зважаю на його невдалу репліку. – Ну, хотів сказати, що ви завжди були в тіні колишнього чоловіка.

Я посміхаюсь, нахиляюсь до нього ближче та майже на вухо шепочу:

-Тінь ожила і тепер цікавить світом живих. Ну, які грандіозні новини на порядку денному? Окрім мого розлучення, зрозуміло.

Вовчик морщить носа і переводить об’єктив камери   у протилежну сторону залу, де перебували мер міста та інша високопоставлена еліта.

-Сенсація місяця: незабаром наший крутезний адвокат Бойко одружить свого єдиного синочка, затятого холостяка та власника сотні розбитих дівочих сердець, на неповторній Олександрі Мазур! – останні слова звучать, немов журналіст оголошує результати карколомного бою боксерів. Я слідкую за рухом об’єктива і завмираю. За десяток метрів від мене знаходяться Гравський і його рудоволоса красуня із боулінг – клубу. Дівчина виглядає  як справжня модель і світська левиця, хоча я не сумніваюсь, що саме такою вона є. Єгор ніжно обіймає свою супутницю за тонку талію, пригортає, заривається носом в густу рижу шевелюру і щось весело нашіптує на делікатне вушко. У відповідь та вибухає сміхом і без зайвих комплексів висне в мого однокласника на шиї, заціловуючи його губи.

-Незабаром наш прокурор стане зятем мера, - Вовчих переводить на мене погляд, в  його очах читається боготворіння Олександри і злість на Гравського. Напевне, від здивування  прикушую губу і тільки солоний присмак крові в роті повертає до свідомості. В глибині душі щось невідоме починає вовтузитися, кублитися і не давати мені спокою. Гравський і його чергова пасія мали б бути байдужими. Але ж ні, щось не так. Неприємний осад потихеньку починає псувати хороший настрій.