Перша хвиля паніки минає і в голові миттю визріває думка: куди дівати труп? На щастя, пташка подає ознаки життя, починає безсило лопотіти крилами і жалібне скреготати:
-Вікі! Вікі!
Одна його лапа неприродно вигнута, напевне, поранена. В серці прокидається невимовний жаль, і я, забувши, як тільки що Кеша летів мені в обличчя, присідаю на коліна і бурмочу незрозумілі слова підтримки. Однак це не допомагає. Папугу потрібно лікувати. Удар об двері, коли я ухилилась, виявився для нього фатальним. Поспіхом забиваю в телефоні пошук найближчої ветеринарної клініки. Мені щастить. За кілька кварталів від будинку є кабінет ветлікаря і зараз він працює. Поспіхом збираю Кешу в лікарню, кладу напівживого в коробку і з ним чимдуж мчусь нічним містом в потрібному напрямку.
-Кешко, тримайся! – кричу другові, в черговий раз не вписуючись в поворот, зізнаюсь чесно – водій я нікудишній. А за кілька хвилин я вже залітаю в білосніжне приміщення, в якому пахне спиртом та дезінфекційними засобами, однак в приймальні порожньо. Навколо тихо, немов працівники давно розійшлись по домівках, а двері замкнути забули.
-Ей, є хто? – несміливо проходжу в глиб коридору. Помічаю, що останні двері причинені, з них ллється яскраве світло. – Відгукніться!
Я майже підходжу до них, коли на коридор вискакує … Я збентежено кліпаю очима, а мене обдаровує сліпучою голлівудською посмішкою у відповідь високий блондин з новомодною короткою стрижкою і мініатюрним кільцем у лівому вусі. Ого! Та наді мною нависає оживша копія скульптури якогось прекрасного античного бога: рівний красивий ніс з маленькою горбинкою красується на правильної форми обличчі, великі м’які губи, котрі манять без роздумів накинутись на них з поцілунками, оголюють ряд рівних перлин, волове підборіддя та гострі вилиці підкреслюють стальний характер свого власника, а особливого шарму йому надає невеличка родимка на щоці.
Молодик спритно натягує на потужну мускулатуру білосніжну футболку з реперським малюнком та поправляє темно-сині джинси, які дуже вигідно підкреслюють його треновані ноги, а тоді спантеличено підіймає брову догори.
-Ми вже зачинені, - він коситься на мою коробку, в котрій скрегоче та копошиться Кеша. Я оживаю. Перевожу погляд на свою ношу і знову боязко дивлюсь в усміхнені темні очі незнайомця.
-Він вмирає…
-Вікі! Вікі! - жалібне лунає з коробки. Незнайомець хвилину вагається, тоді мовчки киває головою і вказує пройти в кабінет. На дивані помічаю акуратно складений лікарняний халат.
-Що у вас сталося? - натягаючи латексні рукавички на масивну руку, цікавиться лікар.
-Кеша, мій папуга, вдарився в двері, коли невдало спробував напасти на мене, - вимовляю скоромовкою і чую приглушений сміх чоловіка, перш ніж розумію, що за дурницю сказала.
-Напевне, ви дуже образили свого друга, раз він вирішив атакувати, - ховає усмішку в кутики вуст. – Поглянемо, що тут у нас.
Кеша чує чужинця, починає пручатися і знову верещить:
-Вікі! Вікі!
-О, ти ще й говорун! – возиться із пташкою чоловік, бережно обмотуючи поранену кінцівку. Його рухи напрочуд граційні, як на активного любителя спортзалу. Я стою позаду і мій погляд мимоволі ковзає по широкій спині і обтягнутих джинсою сідницях.
Що це мама там говорила про підходящий екземпляр?
Хтось сьогодні оголосив полювання відкритим.
Мммм…
В голові крутяться непотрібні думки, зовсім недоречні у виниклій ситуації…
Мммм…
-Готово! - дивиться на моє зашаріле обличчя лікар, а я молю небо, щоб чоловік не міг читати чужі думки.
-Він буде жити? - з непідробленими нотками радості питаю в нього, кидаючи стурбований погляд на Кешу.
-Як вас звуть?
-Віка.
-Не хвилюйтесь, Вікторіє. Кілька днів належного догляду і папуга знову вас радуватиме, - двозначно відповідає ветеринар. – Розумієте, пташка почуває себе самотньою, нікому не потрібною, тому так агресивно реагує на появу господаря.
-Вікі! Вікі! - немов підтверджує його слова Кеша і хитро лупає очима, мовляв від сьогоднішнього дня він цар у квартирі.
Я люб’язно дякую за настанови та поспішаю покинути лікарню від гріха подалі. Вже на порозі чую позаду приємний баритон:
-Через три дні чекаю на повторний огляд, тільки запишіться наперед.
-Так, ми обов’язково приїдемо, - кидаю у відповідь і лише на вулиці спокійно видихаю. Напевне, нервові потрясіння дня негативно впливають на мою нервову систему, що так настирливо задивилась на першого ліпшого. Щобільше, навіть ідею матусі приміряла на себе.
-Все, ніяких мужиків, - сідаючи за кермо, звертаюсь до Кеши, який спокійно сидить у своїй в’язниці. - Вистачить з мене Богдана.
Ми повертаємось додому, я годую папугу і вже лежачи в ліжку, даю собі настанову : завтра розпочинаю життя з чистого аркуша.
А ранок суботи приходить навіть швидше, ніж могла подумати. О п’ятій папуга починає волати на всю квартиру:
-Вікі!
Небо, я вб’ю його швидше, ніж він встигне одужати! Встаю з тепленького ліжечка і закриваю ненависну пташку у ванній. Відчуваю, помста буде жорстокою, але сон сильніший за обачність. Кеша бешкетує, знову обзивається, але я намагаюсь не зважати. Та від нестерпного цвірінькання сон розлітається в друзки, тож вирішую випустити папугу з ув’язнення. Той радісно залітає в спальню та нахабно вміщається на спинці ліжка. Сьогодні йому значно краще. Вчора я твердо вирішила перейти на новий етап життя, тож мушу дотримуватися плану. Насамперед варто позбавитись минулого.
#959 в Любовні романи
#460 в Сучасний любовний роман
#138 в Сучасна проза
кохання та гумор, дівчина яка мріє завагітніти, затятий холостяк
Відредаговано: 30.05.2020