ГЛАВА 1

Моїй найріднішій людині з любов’ю у серці, вірою у краще присвячую

А також всім мамам і мамусям, ненькам і матусям, і тим, хто планує записатися в ці поважні ряди, і звісно сивочолим мамуням, які бавлять наших дітей

ВІКТОРІЯ

- Враховуючи всі обставини, які пом’якшують та обтяжують...

Я вас прошу, які пом’якшувальні обставини? Все моє життя йде з обтяжуючими. Я мріяла про велику сцену і скрипку, натомість мама відправила вивчати юриспруденцію, я просила дітей, а чоловік все говорив, що зарано, я так хотіла завести кота – в коханого виявилась алергія на шерсть, довелось купити противного папугу Кешку. До речі, щодо останнього,  мене все частіше накриває маніакальне бажання  обмотати йому дзьоб скетчем, щоб не каркав оте ненависне «Вікі! Вікі!». Вікі –  скорочено від Вікторія, ім’я, яким протягом  п’ять років подружнього життя мене називав благовірний. Чому називав? Бо тиждень тому він позабирав речі і сказав: «Прощавай». Ось так просто…про-ща-вай.

-А також щире каяття…

О, так! В його очах було ще те каяття! Зібрав манатки і поскакав на своєму білому Мерседесі до вагітної коханки. Спочатку я кричала: «Богдане, чому? Я ж тебе кохаю. Ти ж сам не хотів дітей»! Яка ж я дурепа! Принижувалась, плакала, а він… він вбив мене.  « Бо такі як ти, матерями не стають»,  - його слова змусили серце розірватись, назавжди знищивши моє я, розтоптали мене, як особистість.

-Суд постановив…

Згідна на всі сто відсотків! Богдан Кошельник заслуговує найжорстокішого самосуду в моїй особі! Загинаю пальці: п’ять років життя – коту під хвіст; вся моя адвокатська кар’єра пролітає, як фанера над Парижем; тепер всі колеги на мене дивляться, як на ізгоя суспільства.

 Добре, що хоч квартиру залишив своєму улюбленому Кеші. Просила,  забери ненависну  пташку, з якою у мене взаємна нелюбов, так – ні! В Альбіночки, бачте, немає часу на бідолашного друга новоспеченого жениха. Важко видихаю… Незабаром я лишусь без засобів для існування, бо із адвокатської групи, якою керує Богдан і в якій  працюю під його сильним крилом, доведеться піти. А на нову роботу навряд візьмуть. Із моїм колишнім чоловіком ніхто не хоче зв’язуватись. Всі бояться його впливу та зв’язків, а в нашому нестабільному світі лишні проблеми нікому  не потрібні.

-Призначити покарання у вигляді …

Я б йому ще те покарання призначила! Відчуваю, що всередині все закипає, буря негативних емоцій вимагає виходу. Я не можу себе стримати… Ненавиджу!

-Позбавлення волі строком на десять років…

-Ідіот! – кричу на весь голос.

-Дура! – одразу чую  свого підзахисного, котрому вчора пророкувала максимум умовний термін строком на два роки.

В залі запала гробова тиша… Поволі повертаюсь до реальності, спантеличеним поглядом обвожу пару десятків облич присутніх в судовому  засіданні і розумію : ідіотка я! Очі голови суду – сивочолого здоровенного дядька в чорній мантії – наливають кров’ю. Провіщаю себе винною у всіх гріхах людства, тобто я – приречена. А втекти не можу, ноги, немов приросли до паркету.  В горлі став гіркий ком, не даючи змоги виговорити бодай слово. Замість членороздільної мови з мого рота вилітає нелюдський хрип.

І раптом оплески. Повільні. Протяжні. Вони ножем прорізують навислу напругу. Тепер всі, в тому числі і я, дивляться на їхнього усміхненого виконавця. Безсумнівно, тільки він здатний на таке…

 В судовому засіданні адвокат і прокурор - двоє основних  опонентів - сидять один навпроти одного за окремими столами. І ці столи в нелегку мить для присутніх, врятували життя Єгору Гравському, який продовжував відсилати в мою адресу аплодисменти. В іншому випадку перехилилась б і власними руками задушила б цього клоуна. На секунду замилувалась його красою: високий, дещо худорлявий, але ідеально виточений,  брюнет, з чорним, як воронове крило волоссям, та тонкими, схожими на м’які доріжки вустами. Його  сині, кольору волошкового поля очі, випромінювали лагідність і рівновагу, прямий ніс, з ледь помітною горбинкою, надавав профілю аристократичності.  На Єгору красувався дорогий темно-сірий костюм, з під якого виднілась білосніжна сорочка та темно-вишнева краватка. А від самого прокурора віяло лоском, самовпевненістю та юнацьким азартом. Його незмінний, ледь вловимий парфум з нотками лайму, навіть зараз приємно защемив в носі. Чоловік виглядав інтелігентом, інтелігентом в десятому поколінні. Але то на перший погляд так.

 Насправді, Гравський перетворювався в каверзного, підступного і небезпечного ворога, як тільки я з’являлась на горизонті. Він просто переслідує мене на протязі останніх двох десятків років мого життя. У нас все з легендарного фільму – ми з першого класу разом. Спочатку я потерпала від нього  в школі, потім в універі. Ось і зараз дивлюсь на його самовдоволену фізіономію, а рука так і чухається, нащипуючи щось тверденьке на столі. Ага! Кримінальний кодекс України. Очі швидко пробігають по назві і серце завмирає  - я не можу пожертвувати своєю священною реліквією, а  то так би смачно шпурнула в обличчя, щоб назавжди збити пиху і гординю.

Ампери атмосферної напруги в приміщені досягли  найвищої позначки.

 Михайло Петрович, суддя, який розглядав справу мого не надто чесного підзахисного і зараз зачитував вирок, зашарівся  густою багряною фарбою, немов  перестиглий помідор. Перебуваючи на відстані кількох метрів від нього, я добре могла роздивитися, наскільки сильно він лютував, а злити такого дядька ой небезпечно. Пора капітулювати!