ГЛАВА 6

ЄГОР

-Єгоре, ти впевнений, що вірно чиниш? Все-таки Вікторія вагітна, - запитує Михайло  Петрович, голова суду, в якому вранці повинно було відбутися засідання за моєю участю. Він дивиться поверх масивних окулярів, в погляді – турбота та  підтримка. – Ти й Віка не чужі мені, обоє виросли на моїх очах, тому вправі хвилюватися за вас. Твій ризик може бути не виправданий.

 Кілька секунд мовчки розглядаю його кругле, покрите дрібними зморшками навколо очей, обличчя.   В словах судді є раціональне зерно, але події вимагають швидких, твердих рішень. Серце неприємно щемить, гіркий осад,  залишений  думкою про можливу небезпеку, хвилює і я вже готовий відмовитись від задуманого. Ріднішої людини за Огороднічка у мене не існує, наші діти – моє життя,   можливо, варто зупинитись?

В’язку тишу порушує співрозмовник.

-Ти прийняв рішення, не змінюй його, - задумливо стукає ручкою по столі. -  І так, Сергій Огородник змінив своєї прізвище, навіть ім’я.  Проживає з новою сім’єю і не згадує  минуле. На мою думку,  він мав вагомі причини так зробити. Я пам’ятаю , - відкидається на спинку шкіряного крісла, – дуже любив Світлану, Віку та її брата, тому навряд добровільно відмовився від них.

-Згідний, чоловік добре замаскував сліди. Якби я не побачив його в аеропорту майже рік тому, навряд вдалося б відшукати.

Михайло Петрович, обіпершись на лікоть, проводить пальцями по бороді.

-Дружині розповів?

-Ні! Спершу переконаюсь, що наші висновки правдиві. Вікторія імпульсивна особистість і її нетерплячість може зіграти злий жарт.

 У відповідь ствердно киває.  Хоч намагаюсь виглядати спокійним, всередині кипить  буря. Сто запитань без жодної відповіді змішались  в один клубок, який   не швидко вдасться розплутати.  Важко видихаю. Я мовчу, що мій геніальний на перший погляд план  зазнає ганебного фіаско: кохана категорично відмовилась їхати в подорож без  дорогої тещі й Віктора, ще й шестимісячну дитину хоче взяти із собою; Світлана Олексіївна зовсім невчасно знайшла нового залицяльника, а бонусом для мене стала поведінка Альбіни.

Як же хочеться послати все до бісової матері й знову жити звичним життям, яке у мене було до появи помічниці. Виключно завдяки старанням Альбіни  моє ім’я на устах відомих критиків та прихильників мистецтва. Та мою одне питання: а воно мені потрібно?  Мій батько власник найбільшої адвокатської групи в місті,  сімейний дохід стабільний, тож я можу повністю створювати  виключно заради власного задоволення. Та запевняю себе в протилежному. Є інша сторона медалі: хочу, щоб мої діти гордилися татусем, з високо піднятою головою носили моє прізвище, а кохана жінка нарешті стала Гравською. Заради них працюю, заради них готовий пожертвувати собою, заради неї йду на ризик, бо серце Вікторії не знайде спокою, допоки не відшукає батька.

-Успіху тобі, нехай задумане здійсниться, - по-батьківськи тепло промовляє Михайло Петрович, коли полишаю його кабінет. – Тримай мене в курсі справ, якщо буде потрібна допомога -  звертайся.

-Дякую, - відповідаю,  наперед знаючи, що не встигну приїхати в пункт призначення, як вже почну телефонувати. Ох, відчуваю поїздка видасться шаленою!

Вийшовши з будівлі суду, в якій завжди пахне  старими паперами та сирістю, вдихаю на повні груди свіже повітря. Останній місяць літа напрочуд жаркий та сонячний. Не пам’ятаю, коли  землю зрошував дощ.

Робочий день завершився,  можна спокійно взятися  за особисті справи.  Вранці я не з’явився на судові дебати, засідання перенесли, а  мій шеф вхопив добрячої прочуханки за несвідомого працівника. Завтра із  задоволенням відіграється на мені.  Та нічого, результат того вартий. Я не міг допустити, щоб Альбіна  сама попхалась в  мою квартиру пакувати картини.  Друга вагітність перетворила кохану жінку на  оголений нерв, тому її зустріч з помічницею сам на сам означала б баталію з канонадами, без швидкої, поліції й Світлани Олексіївни навряд чи обійшлось.

Згадка  про Віку наповнює серце теплом та приємними спогадами про  проведений вранці час. Моє сонечко, моя найдорожча, моя найрідніша, інколи не вірю, що подруга дитинства, яку доводилось постійно захищати від недолугих залицяльників стала  матір’ю моїх дітей.

Так, варто заїхати у квітковий магазин, придбати щось неймовірне  до пари подарунку, який зберігаю в письмовому столі. Голими руками милу не візьмеш! Часу до подорожі залишилось зовсім мало. В голові зароджується думка попросити Карину, щоб приглянула за донечкою кілька тижнів.  Дівчата чудово ладять, сестра дружини любить малу, залюбки з нею залишалась, отже і цього разу не відмовить.

Похапцем набираю її номер та домовляюсь про зустріч. На щастя, Карина в торговому центрі, до якого від суду палицею кинути. Кермуючи переповненими транспортом вулицями, подумки верчусь навколо персони  Сергія Огородника. Як в житті інколи минуле тісно пов’язано із сьогоденням! Кажуть, всі дороги ведуть в Рим. О, ні! Буває, з того Риму беруться тільки початки.

Я наважився на відповідальний. Вікторія виношує під серцем синочка, її глядіти і глядіти, пилинки здувати, натомість  прийняв рішення везти в інший  кінець світу, щоб залишити право вибору за нею. Адже ніхто крім коханої не зможе зробити вибір за її серце.

За лічені хвилини зупиняю автівку поруч кількаповерхової скляної будівлі, обвішаної найрізноманітнішими рекламними  банерами. Карину знаходжу в кафе на першому поверсі.  Вона виглядає чудово: свіжий рум’янець на обличчі, непідроблена щира посмішка оголює ряд білосніжних зубів, стильна зачіска та одяг по останніми мірками моди.  Я радий, що підступна хвороба нарешті полишила родичку, тепер вона насолоджується життям, виховуючи надзвичайно талановиту, юну скрипачку Лізу. Сподіваюсь, цього разу дівчина не буде вкотре дякувати за її порятунок. 

-І що сильного, всемогутнього Єгора привело в ці стіни, - театрально розмахує руками, вартувало присісти поруч.  Її позитив завжди непідкупний, мимоволі ним заряджаєшся.