ГЛАВА 4

ЄГОР

Вкриваю ледь відчутними поцілунками ніжку, яка звабливо виглядає з-під тонкого простирадла. Беру Бастилію здалеку – починаю від ступні. Оксамитова шкіра  пахне м’ятою, найріднішим, наймилішим запахом.

-Вік!

Мовчить. Сердиться.

-Вікуль!

Не ворухнеться.

Образилась і тепер ігнорує,  наче я винен в усіх гріхах людства. Поза всяким сумнівом, поведінка Альбіни заслуговує на недвозначну реакцію. Та не втямлю, до чого я? Не давав помічниці жодного приводу, жодного натяку, жодної надії на можливість стосунків.

 Ми з Вікторією не одружені. Той що? Невже це перепона для справжніх почуттів? Вирішила кохана, що не готова знову зв’язати себе сімейними вузами – я пішов назустріч, добросовісно чекаю, коли нарешті її внутрішні переживання впадуть перед доводами здорового глузду.  Я не Кошельок, не її колишній законний чоловік, не покидьок, який біжить за чужими спідницями. Я кохаю, тому терплячий. Час лікує, і вірю, Огороднічок змінить своє прізвище, змінить ставлення до сім’ї, нарешті вкорениться в родині справи, перестане розриватись між роботою і домом, втихомириться, займеться вихованням  донечки та синочка, народження якого я з нетерпінням чекаю.

В голові не вміщається, що скоро знову стану татом. Чесно? Не встиг звикнутись з думкою про прихід у цей світ Маринки, а вже знову в бій.

-Кохана, тобі не можна хвилюватись, - шепочу на вушко, коли обіймаю стрункий стан. Дівчина далі вдає байдужу, лежить спиною до моєї персони  й тільки зітхає.

Яка ж вона вперта! Попридумує казна-чого, а ти, Єгоре, мучся. Ну, не здатний я знайти сили, щоб поїхати на  відпочинок зі Світланою Олексіївною. Ні, не те, щоб мав проблемні відносини з дорогою тещею. Вона жінка добра, щира, щедра, проте, скажемо так, колоритна. Дуже колоритна. Інколи її колоритність в жодні рамки не лізе. Я мовчу про манеру одягатись – не стиліст, тому не розбираюсь в цих різнокольорових чи яскраво-червоних відтінках  краси  жінок такого віку. Непокоїть інше: хвостик, що примчав з Таїланду. Ох, знаючи любов тещі до чоловіків «трішки молодших», не наважуюсь уявити цього принца без коня і житла. Черговий альфонс. Бракований імпорт.

-Вік, можливо, обійдемось без мами, - наважуюся на дебати. – Не будемо заважати тихому тещиному щастю. Справимось самі.

У відповідь  дружина різко розвертається, розлючено блимає почервонілими від сліз очиськами. На щоках помічаю вологі доріжки.

-Ні, ми обійдемось без Альбіни.

-На жаль, без неї ніяк. Обіцяю, я поговорю про недопустимість подібного тону відносно тебе. Вона дівчина розумна, тому одразу зрозуміє.    

-Ти її по оголошенню знайшов?

-Припини. Ти знаєш, щоб без її допомоги я б і далі залишався в тіні.

-Підшукай  когось іншого на її місце.

-Поки не проведемо виставку – не можливо! - відчуваю, як дитячість поведінки починає дратувати.

-Ось і без мами неможливо! – знову тикається  носом в подушку.

Ясла!  Під час першої вагітності Вікторію тягнуло на сентиментальність, під час другої – плаксивість підсилилась впертістю і образливістю. Я вже починаю задумуватись, чи справді там хлопчик. Через силу всміхаюся їй в спину.

-До від’їзду тиждень. Владнаємо всі справи, тоді вирішимо хто з ким поїде.

- Ти вже самостійно прийняв рішення. Виключно мені  залишається погодитись.

І звідки така колючість в її характері? Де мила,  тендітна дівчина, яка покорила моє серце?

-На добраніч, - якомога стриманіше промовляю та розвертаюсь в протилежний бік.

Втома накриває важкі повіки й сон поволі витісняє  душевні хвилювання та непотрібні образи. Проте, на короткий час. Донечка починає вередувати, плакати, доводиться підійматись, колисати, навіть співати. Правду говорять, що діти добре відчувають психологічний стан  своїх батьків,  і до моєї розхитаної рівноваги додається поганий настрій Маринки, який виливається в наступні кілька годин неспокою. Тільки під ранок вдається відключитись.

                                                       ***

Перша година на робочому місці починається з другої чашки міцної кави. Потираючи очі, які несамовито печуть від нестачі  повноцінного сну, втуплююсь в  монітор комп’ютера. Букви розпливаються, а я марно намагаюсь сконцентруватись на клопотанні, що мав набрати два дні тому. Сьогодні останній термін, потрібно оперативно справитись із з завданням, якщо хочу вчасно піти у відпустку.

Третя  доза кави, я починаю повертатись у форму. Легкий стукіт у  двері перебиває монотонне  клацання клавіатури. Не встигаю відкрити рот, як на порозі виростає усміхнена Альбіна. От кому оптимізму не додавати! Свіже порцелянове личко, добросердечна посмішка на злегка підфарбованих устах, зав’язане у високий кінський хвіст  довге волосся, легка, квітчаста, літня сукня, як на мене, занадто коротка й особливо вузька в області  декольте –  довгонога мрія затятого холостяка сама пливе до рук.   

-Привіт, - наповнюється її милозвучним голосом кабінет. В ніс б’є запах важких парфумів.

Нарешті прихожу до тями, спіймавшись на думці, що безцеремонно розглядаю  ранкову фею з голови до ніг. Вдається помітити в руках темно-синю теку, котру вона, немов ненароком, ховає за спину.