ГЛАВА 3

ВІКТОРІЯ

Ненавиджу, коли на голову виливають відро брудної води, ненавиджу, коли незаслужено тикають носом, ненавиджу моменти, коли хочеться взяти до рук щось важкеньке і так гарно з’їздити по нахабній фізіономії, котру можна номінувати на «Оскар» в жанрі «Найвишуканіше стерво». І звідки ж ти така взялася? З якого болота вилізла? Десь ми вже зустрічались…

Дежавю! Рік  тому Гравський заледве врятував мене з лап улесливого самозванця, який виявився шахраєм та злочинцем зі стажем. А зараз я роздивляюсь «ляльку Барбі», намагаючись під тонною косметики вгледіти бодай натяк на справжні риси обличчя.

Але фраза про цивільну дружину вибиває мене з  колії. Якось несподівано, просто як ніж в спину, цій химерній спокусниці вдалося обеззброїти адвоката Вікторію Огородник. Лупає зеленими очиськами, і губки-бантики розтягує в жалюгідній подібності дружньої посмішки. Яка дружба? Та сліпому видно, що  кинула на мого Єгора оком, отим штучним оком п’ятого розміру! І не пошкодували лікарі силікону для невимовної краси?

 Ковтаю кім, який застряг у горлі, вирівнюю спину, при цьому гордо закидаючи підборіддя й з викликом дивлюсь на значно вищу мене  Альбіну.

-Головне – почуття, а штамп у паспорті завжди встигнемо поставити. Тим більше, ми вже подали заяву в РАЦС. Правда, любий?

Я міцніше притискаюсь до чоловічого плеча, а милий закашлюється, ніби тільки що йому запропонували натягнути на шию петлю. Ага, так хотів одружитись, що жодного разу не довіз наречену до пункту призначення! То в нього судове засідання, то в мене справи в поліції, то дивом зламалась машина, то вкотре ми малюємо, або немає з ким залишити Маринку. Щоправда, був момент, коли  майже  одружились і нарешті вдягли один одному заповітні каблучки. Чому був? На півдорозі до РАЦСу весільний кортеж розвернувся в протилежному напрямку  міста – в пологовий! Таке могло статись тільки з Огороднічком: вранці - візажист, стиліст, а в обід – зал і партнерські пологи з мамою, тому що любий татусь… Одним словом, він  та хвилювався, що я не змогла попросити його залишитись.

Альбіна свердлить мене щасливими очима. Награна щирість морозить душу неприємним холодком. Від таких людей, особливо жінок, якщо справа стосується сердечних струн, чекай чого завгодно, і точно не хорошого.  

-Невже? – всміхається,  театрально знизуючи плечима. – Єгор нічого не розповідав. Між нами подібних секретів немає і не може бути. Занадто тісно співпрацюємо, - робить ковток шампанського.

Відьма! Конотопська…

Зрозуміло, заяву ніхто не писав. Останнім часом Єгор перенавантажений, тому реєстрацію шлюбу я знову перенесла на невизначний термін.

Я продовжую нахабно брехати.

-І весілля плануємо. – Запросила б тебе за дружку, та, боюсь, будеш заклопотана організацією чергової виставки картин МОГО чоловіка. Нічого, що на «ти»?

 На слові «мого» умисно роблю наголос. Немає чого розкривати рота на чуже добро. Бо, якщо мій колишній благовірний втік до вагітної коханки і я побажала їм миру й злагоди, то за Гравського боротимусь. В серці жевріє  надія: він не з тих чоловіків, які зраджують.

-Для такої важливої події в житті Єгора я б обов’язково знайшла хвилину. Проте, сумніваюсь, що найближчим часом вона відбудеться.

Краєм ока підмічаю, як в Гравського злітають догори від здивування брови. Він стоїть між двома дівчатами, суперництво між якими  накаляє повітря до  шалених градусів. Мить  - зірвусь і кинусь на чорну пантеру. Аж руки сверблять, так хочеться її віддухопелити! Ох, що зі мною? Я – спокійна, розсудлива, можливо трішки емоційна. Але ця фурія змушує мої гормони нуртувати, виводить з рівноваги, від її слів щось всередині перевертається і тягучий біль починає стягувати низ живота. Так, не можна хвилюватись! Інстинктивно кладу руку, наче намагаюсь заспокоїти немовля. Мої нерви ні до чого доброго не приведуть, а їй тільки того й треба.

-Шкода, Вікторіє, що вирішила не їхати  на нову  виставку. Курортне містечко, море, сонце і пісок пішли б  тобі на користь, -  знову відпиває ігристої рідини Альбіна.

-Море і пісок? Зібрались на відпочинок? -  зоровий бій левиць раптом перериває голос Віктора, який, як грім серед ясного неба, раптово з’явився біля нашого товариства.  Брат одразу зупиняється поруч дівчини. О, так!  Справжній цінитель жінок подібного роду: вродливих, розкутих, харизматичних. Та Альбіні слід віддати належне – вона хитра й підступна, знає собі ціну і вміє досягати поставленої цілі. Такій краще не переходити дорогу, бо як надумає, так і зробить. Віктор теж ласий шматочок: розумний, багатий, успішний бізнесмен, як для чоловіка симпатичний, завжди відкритий для нових відносин. Скільки у нього було жінок, важко уявити, проте за умілої тактики і він опиниться під каблуком.

Серце знову починає шалено калатати. Цього разу зі страху за рідку кров. П’ятий розмір не відчепиться ні від Огородників, ні від Гравських.

Я не знаходжу іншого виходу, як брати захист  сім’ї в свої руки.

-Вгадав, - натягнуто посміхається Єгор.

-І ти їдеш?

-Звичайно, - відповідаю брату, відкрито окидаючи Альбіну пронизливим поглядом.

-О, чудово! Тоді я з вами. Давно не був у відпустці, от і скористаюсь можливістю. А красивий супровід  буде приємним бонусом, - Віктор не двозначно всміхається  новій потенційній жертві. Ох, братику! Слід розібратись, хто насправді мисливець. Тоді звертається до мене. – Маринку мамі залишаєте?