ГЛАВА 2

ЄГОР

-Познайомиш? – запитує Віктор, мій хороший друг та брат дружини, вказуючи келихом в напрямку ефектної шатенки, яка в цей час натхненно розмовляє з власником рекламного агентства.

- З Бігіровим? – вдаю, що не розумію про кого мова.

Чоловік кривить обличчя та струшує плечима.

-Я знаю цього старого пройдисвіта! Ні, мені цікавить   довгонога німфа з милими губенятами й такими м… Ну ти зрозумів.

Ще б пак, не зрозуміти. Альбіна просто знахідка, а не дівчина. Неймовірно вродлива, харизматична, в надбавку розумна та прониклива. До речі, вона сама знайшла мене після короткого випуску новин про мою творчість десь у Франції, показала відео і добросовісно запропонувала свої послуги. В усіх значеннях цього слова? Ні! Наші відносини виключно ділові, мені не довелось навіть чемно натякати, що цікавлюсь тільки однією жінкою –  дружиною. Я створюю, Альбіна організовує виставки, продажі, виступи, інтерв’ю. Всіх все влаштовує, окрім Вікторії, яка знову запізнюється.            

Нервово поглядаю на годинник. Я відчуваю, як починаю закипати, оскільки прагнув, щоб в такий пам’ятний день кохана була поруч. Ось якби  затримали когось з підзахисних, тоді так, примчалась за лічені секунди. А на Гравського можна рукою махнути, вибачить. Куди подінеться новоспечений татусь? Знову дивлюсь на Альбіну. Легка, мрійлива, вся така повітряна, здатна найсерйознішу проблему вирішити з легкою посмішкою на губах. Мрія, та не моя.

-Ти не знаєш, де твоя сестра? – занадто грубо звертаюсь до Віка. У відповідь той лише хитає головою, від чого на його шиї здригається величезний срібний ланцюжок. Хоч Віктор та Вікторія - двійнята, а схожі зовсім мало. Коли Огороднічок тендітна та худорлява, то  Вік – ідеальний натурник для Мікеланджело, підтягнутий, широкоплечий, людина - м’яч з безлічі натренованих м’язів.  

-Представиш нас? – не відстає друг та знову поглинає поглядом даму, яка, здається, запала в серце.

- Звісно, за слушної нагоди. Піду перепитаю,  чи не приїхала Вікторія.

За спиною розноситься невдоволене сопіння, та що поробиш? Вік -  не стабільний залицяльник. Пограється, покористується, купить подарунок і виставить за двері. А мені як працювати з людиною після того? Як дивитись в очі, знаючи про розбиті мрії?

Розпорядника заходу знаходжу швидко. Для проведення невеличкої презентаційної виставки Альбіні вдалось домовитись з власником великого торгового центру, який нещодавно відкрився. Тому реклама вийшла взаємно вигідною, мені не довелось платити за оренду приміщення, а Хазаров натомість отримав світлини свого дітища в усіх місцевих ЗМІ та  не тільки.

-Ні, Вікторія Огородник не приходила, - завзято відповідає молодий хлопчина, очі якого швидко бігають з мене на гостей, і у зворотному напрямку.

-А Гравська?

-Гравська, Гравська, - тягне, фокусуючись на списку  зі зрозумілими виключно йому помітками навпроти прізвищ. – Гравська була, пройшла в зал хвилин десять тому. І не виходила.

Отже, Гравська! Хмикаю під ніс та  повертаюсь в гущу цінителів прекрасного.  Не така вже гора неприступна, виявляється. Позитивні зміни в наших відносинах невпинно рухаються до моменту неповернення.  Можливо, нарешті вдасться дотягнути до…

Думки обриваються, світ навколо втрачає барви,  а сам я перетворююсь на розтале  жиле, коли намацую поглядом тендітний силует в червоній сукні-максі.  Вона, завмерши,  біля однієї з моїх найбільш вдалих робіт, зацікавлено споглядає за  мерехтінням фарб, милується тим неймовірним пейзажем, котрий мені вдалось відтворити. Темні очі поволі ковзають полотном, маленький носик при цьому гордо піднятий, а соковиті малинки, ледь розтулені, заворожено  вдихають повітря.

Красуня. Принцеса нарешті перетворилась в королеву, і тішусь, що майстром цього дива став я. Довго ми боролись за  щастя! Ще зі шкільної лави.

-Огороднічок, -  щоб не сполохати свою замріяну пташку, ласкаво промовляю в пів голосу. Насолоджуюсь її трепетом, насолоджуюсь вигином плечей, коли мої руки їх накривають. – Радий тебе бачити.

Мій п’янкий поцілунок  в шию робить свою справу – Віка м’якне, оглядається і тоне в моїх очах.

-Я не могла  не прийти, - теж переходить на шепіт. В цьому шаленому вирі ми застигаємо в довгому погляді один на одного. Невже є більше щастя, ніж любов, підтримка, довіра та розуміння коханої другої половинки?

Я беру мініатюрні долоньки в свої, підношу та вкриваю дрібними поцілунками тоненькі пальчики. Незмінний аромат м’яти полонить душу, приємно лоскоче ніздрі, я готовий вдихати його і вдихати.

-Дуже скучив за тобою, - зізнаюсь, вглядаючись в темні озера, які світяться грайливим вогнем.

-Тільки вранці бачились, -  лукавить лисиця.

-Вранці… А зараз вечір.

Віка переводить погляд на полотно.

-Вона неймовірна!

-Така ж прекрасна, як і ти, - пригортаю ненаглядну до грудей. Для мене картина особлива. Я намалював її в переддень пологів коханої – казкове море і маленький кораблик з пурпуровими вітрилами. Символічно. У нас народилась донечка, маленька рожева квіточка, яку я обожнюю.  До останнього моменту не знали, кого очікувати. Хоча, зізнаюсь, я, наївний,  сподівався потримати на руках сина, в Гравських же одні хлопчики народжуються!