ГЛАВА 1

Дорогі читачі!

Це продовження книги «Татуся замовляли», яка повністю та безкоштовно розміщена на моїй авторській сторінці.

ВІКТОРІЯ

-А твій Гравський – красунчик!

О, так! Ще той серцеїд, підлабузник і хитрун…

Що тут у нас? Хм, цікаво...

І наче вчила мама: нишпорити по шухлядах, як мінімум, непристойно, та я не втримуюсь, руки самі тягнуться до письмового столу коханого. Куди ж він його сховав?

-Віко, пропустиш найсмачніше!

 Ага! Зараз! Все кину і побіжу дивитись на його голлівудську посмішку, коли смаколики майже, майже, майже…

Бінго! Є!

Тремтячими пальцями дістаю з нижньої полички темно-синю оксамитову коробку правильної прямокутної форми з логотипом відомого ювелірного салону. Відкриваю…

Нічого собі! Та Єгор справжній спокусник! Не зміг вмовити словами, вирішив брати коштовностями. На фоні чорної тканини, супроти яскравого  освітлення, на мене, потенційну власницю, дивиться неймовірне золоте кольє, хитромудро прикрашене дрібними червоними рубінами, з чудернацьким гравіюванням та складним сплетінням благородного металу. Річ достойна королеви! Отримавши такий подарунок,  легко не відмовишся від запропонованої авантюри.

Я зворушена. Сьогодні вранці   випадкового побачила, як коханий виходив з бутика, тому не втерпіла і вирішила вивідати  його козирі наперед. Скажете, некрасиво?

Погоджуюсь і щиро каюсь. Та що вдієш, коли благовірний  – прокурор? Повірте, протистояти йому важко, навіть якщо ти першокласний адвокат, а за сумісництвом мати його шестимісячної донечки  й зачатого немовляти, яке носиш під серцем.

-Ну, де ти? Зараз Єгор говоритиме!

З жалем на серці, що моя війна безкомпромісно програна, ховаю заповітну річ в тумбу.

А це що таке? З глибини шухляди дістаю ще один футляр, тільки темно-червоного, майже вишневого відтінку. Серце підлітає, підсвідомість кричить не відкривати «скриньку Пандори», та професіоналізм бере верх.

Я лише гляну одним оком.

І швидко закрию.

Заборонений плід такий солодкий.

Затамувавши подих, поспіхом підіймаю кришечку, ковзаю поглядом…

Дідько! Гравський!

Я на подібне не підписувалась! Ноги підкошуються, голова йде обертом, відчуваю, як тіло б’є холодний озноб. Ні, це не для мене! Я не готова! І ніколи не погоджусь спробувати… Єгору відомі мої примхи, можливості й вподобання. А це… Сором…

Щоки починають палахкотіти пекучим полум’ям, вартувало лишень уявити себе в ЦЬОМУ!

Мов ужалена закриваю футляр і стрімголов кидаюсь у вітальню, де очікує Карина з моєю донечкою на руках. Спантеличений вигляд, напевне, тривожить двоюрідну сестру, бо вона окидає мене схвильованим поглядом.

-З тобою все гаразд? Ти наче примару побачила? – запитує, подаючи дівчинці пляшку із сумішшю.

Сестра постійно виручає. Інколи, здається, Маринка – її дитина, а я – тітка. Я все не можу відійти від справ, нарешті всістись вдома та займатись виключно дитиною. Карина - темноволоса, з правильними рисами обличчя, з щирою, доброю вдачею та співчутливою душею. Між нами кілька років різниці (я старша), проте в дівчини є дочка-школярка, яку вона народила в юному віці.

-Не хвилюйся, – відмахуюсь та одразу переймаю малу, мою маленьку копію, мою красуню, мою надію. Доні не сидиться, бадьоро махає ніжками та все намагається поглянути в блакитний екран телевізора, з якого дивиться наш тато – яскрава зоря всіх новин.

-О, зараз даватиме інтерв’ю. Пресконференція розпочалась,- всідаючись на м’який  диванчик, промовляє сестра.

Невідривно стежу за перебігом кадрів. «Твій Гравський  - красунчик» , - б’ються в голові слова. Правда, що гріха таїти. Інколи сама собі заздрю.

Високий, дещо худорлявий, але ідеально виточений,  брюнет з чорним, як воронове крило волоссям, та тонкими, схожими на м’які доріжки вустами. Його  сині, кольору волошкового поля очі, випромінювали лагідність і рівновагу, прямий ніс, з ледь помітною горбинкою, надає профілю аристократичності.  На Єгору красується дорога, кремового відтінку сорочка та стильні, звужені чорні штани. Рукава закочені, верхні ґудзики - відкриті, а від самого прокурора віє лоском, самовпевненістю та юнацьким азартом.

Однак, прокурором  був вранці на черговому судовому засіданні. Наразі, він - молодий художник, якого негадано накрила слава далеко закордоном. Ще рік тому, продавши кілька  своїх картин (гроші були потрібні на операцію Карини) Єгор подумати не міг, як високо оцінять роботу знавці.

Визнання перевернуло наше життя з ніг на голову. Гравського я практично не бачу, тому що він розривається між  двома улюбленими  пристановищами – прокуратурою та студією. Хоча останнє звучить занадто пафосно, оскільки в компактну майстерню новоспеченого художника перетворилася найбільш освітлена кімната нашої квартири з вікнами на центр міста в дореволюційному цегляному будинку.

-О,  Єгор нарешті повідомив про грандіозну виставку, - коментує кожне слово винуватця свята моя сестра.