-Доню, у тебе є все чого ти забажаєш, навіщо тобі ця робота, тим більше з таким шефом як Максименко?!-
-тату, він досить не поганий шеф, ну збісився трохи через Кирила ну подумаєш. Адже Кирило зробив те чого не наважився б зробити сам Максим Едуардович. Прийняв мене на роботу переступаючи через неприязнь, та ще й без співбесіди.-
-Знаєш Міко, з тебе буде дуже хороша наречена, а потім і дружина. Шихаз Аліфський просив твоєї руки і серця, він молодий, йому лише тридцять два ти його знаєш.-
-І ти погодився? Тату йому тридцять два а мені двадцять два який іще наречений?! То ті ж Максим і Кирило модожші нього ось Максиму двадцять п'ять, а Кирило на три роки старший за нього. Однак не хочу я заміж, цей Шихаз що погрожував тобі що ти погодився чи що?! Він же мусульманин тату- розпалилася дівчина і вже ледь не плакала.
-Доню прибережи таланти, я не зовсім погодився,- засміявся батько, -я лише сказав що згідний якщо цього захочеш ти, бо не буду сам обирати тобі нареченого. Тобі з чоловіком жити а не мені.- сказав він.
Міка доївши свою вечерю, подякувала батькові що не став її сватати проти волі, піднялася в спальню і закінчила день.