1. Співбесіда. Або от так попала.

МІКАЕЛЛА

Міка сьогодні хвилювалася як ніколи, 

Катерина, нова знайома сказала що бос молодий і дуже вродливий. Але оскільки давчина любила приховувати справжні емоції то до слів  знайомої віднеслася холодно...

Міка вкотре подивилася в дзеркало на своє відображення, і радісно підбігла до батька.  

-Татку, я вже йду, побажай успіху -  

-Успіху доню не зіпсуй усе там - засміявся батько,  Міка поліцувала колючу від щетини щоку, та побігла на зустріч новому життю.  Мікаелла зайшла в ліфт, і тільки но збиралась натиснути на потрібну кнопку, як перед обличчям промайнула чоловіча рука, і натисла туди ж.  Дівчина оглянулась, позаду, стояв еталон краси... 

Темноволосий красень років двадцяти семи, з блакитними очима, це поєднання не аби як хвилювало очі і серце дівчини. 

Хлопець начепив на лице маску байдужості, наче поглядом говорив °ще не таких ляльок бачив°. 

Міка фиркнула та відвернулась від " напищеного індюка" як вона охрестила хлопця. 

Вийшовши з ліфту на потрібному поверсі, дівчина заозиралась, і тієї ж миті на неї наткнувся хлопець із ліфту який здається не дивився перед собою. 

Міка не втрималась на ногах і змахнувши руками полетіла на холодний кафель. 

Слідом занею полетів і хлопець.

- тупе дівча, чи ти не бачиш куди йдеш чи твої силіконові мізки ще не встигли подумати що не потрібно так різко зупинятись перед людьми?!- запитав хлопець.

-То мої мізки силіконові, ну що ж. Зрозуміло. Тільки от у мене взаді немає очей. А у вас спереду ніби як є. А взагалі, замість того щоб принижувати інших, краще б допомогли встати. Іде тільки вас виховують таких баранів?!- пробурчала дівчина.

Хлопець встав, і плюнув під ноги- силіконовим лялькам не до помагаю- 

-Ах, тобто те що ти баран не заперечуєш?! Ну воно й зрозуміло, адже то правда... Доречі про силікон по собі судиш чи що? Адже у мене усе натуральне!- обурено вигукнула Мікаелла.      Дівчина встала, крутнулась та попрямувала у потрібному їй напрямку, напрямку кабінету Максима.

Хлопець встав і здивовано подивившись у слід, пішов за нею. 

- пробачте дівчино але Максима Едуардовича немає, якщо ви на співбесіду то можете зачекати.- сказала секретарка Тетяна,

Міка сіла на вільний стілець та стала чекати, коли в хол не сподівано зайшов хлопець з ліфту, він підійшов до дверей кабінету, і сказавши Тетяні зробити дві кави зайшов у кабінет.

Мікаелла розгубилася.

- то це і є Максим Едуардович?- запиталась дівчина, і побачивши стверджувальний кивок секретарки зніяковіла.

Мабудь можна забутись про цю роботу на яку я так надіялась попасти, щоб не понизити себе в батькових очах... Сумно подумала дівчина і зайшла до кабінету...

- я думав тебе вічність чекати прийдеться.-

Сказав Максим, - могла ще трохи посидіти ти ж бачу ні на яку роботу не спішиш, вгощайся- показав хлопець на каву.

Міка підійшла і взяла в руки чашку, - судячи по тому що між нами відбулося, роботи особистим помічником мені не бачити я правильно кажу?!- запитала вона,

- я ще не бачив тебе в роботі, та й співбесіда ще не закінчена, то ж результати скажу опісля.- відповів Максим. - що ж, я сприймаю це як негативну відповідь тож якщо мені всеодно тут не працювати то ось, це тобі за силікон і силіконові мізки!- сказала Мікаелла і перехилила чашку з кавою яка була в руках на Максима.

Хлопець різко встав, та почав кричати, - ти що геть здуріла? Кава ж іще гаряча та й ти ненормальна, ти забруднила...-

Дівчина не стала слухати далі лайку пихатого індюка та пішла до ліфту. У слід їй донісся крик.

Не ставший її босом хлопець, зривав злість на секретарці.

Ну нічого, очевидно ж що вони разом сплять, то й переодягне його, і заспокоїть. Нічого їй не станеться.подумала Міка, та усміхнувшись натиснула най нижчу кнопку ліфту, який повіз її у підземний паркінг офісу.

Вийшовши з ліфту і оглядаючись дівчина по прямувала до своєї машини. Чорна Iнфініті стояла та виблискувала чекаючи на свою власницю.

Сівши за кермо, Міка поїхала додому.

Переодягнусь та поїду до свого клубу, подивлюсь як там робота йде, адже побудувати там іще залу для караоке не так і просто. Разом заспокоюсь трохи. Подумала дівчина і по дорозі звернула у продуктовий, там продавалося морозиво яке вона так любила спекотним літом.

Приїхавши додому, дівчина не стала заводити машину в гараж і вже зібралася вийти, коли за плечі схопила міцна чоловіча рука, у дзеркалі показалось лице Максима. 

- не очікувала мене побачити Мікаелло?- з легкою іронією та усмішкою запитав хлопець. Ну от, втекла називається ще й додому привезла. З сумом і безсилою злістью подумала Мікаелла.

Привіт усім любі читачі, я раніше ніколи не писала книг, і це перша на яку я наважилась. Я буду дуже вдячна вашій підтримці і якщо є десь помилки а вони мабудь є, то прошу вибачення) сильно не критикуйте.

Що зробить Максим Мікаеллі, і як дівчина викрутиться? 

Пишіть свою думку в коментарях, дуже чекатиму а вже завтра у вечері ми побачимо продовження історії).

З повагою та любов'ю автор♥