Глава 4

— Що ж, вражений, — у мої думки вривається голос чоловіка, і це швидко протвережує та повертає мене в реальність. — Два роки працювали на американську компанію, знання трьох мов і дві вищі освіти, одна з яких отримана в Стенфорді — це набагато більше, ніж я очікував від претендентки на посаду помічниці, — обводить мене уважним поглядом, наче очікував, що я закінчила училище й розбирала завали в бібліотеці.

До речі, забула розповісти про те, що я ще та зубрилка. У школі ні на які танці не ходила, навіть вихідні були розписані додатковими заняттями. Батьки мріяли зробити з мене вундеркінда, тож дитинство моє минуло за книжками. Як і студентські роки. А потім я втягнулася й мої амбіції в якийсь момент збіглися з очікуванням батьків, але пішли в розріз із бажаннями мого колишнього нареченого. Про якого, до речі, згадувати навіть не хочеться. Завдяки «подарунку», який залишив мені на пам’ять Леон, Анатолія в моїх думках тепер набагато менше.

— Дякую, — видавлюю легку усмішку.

— А що ви робили останні півтора року? — підозріло дивиться на мене. — У резюме нічого не вказано.

— Відпочивала, вирішила зайнятися особистим життям, — кажу грайливо, дивлюся на чоловіка з викликом, натякаючи на нашу зустріч місяць тому. Але Леон, схоже, кожного вечора інспектує один зі своїх готелів у супроводі різних жінок. Занадто багато облич та імен, щоб запам’ятати всіх.

— Відпочинок — це добре, але ви ж розумієте, що посада мого особистого помічника припускає ненормований робочий день, часті відрядження й доведеться бути на зв’язку 24/7? — невдоволено питає, й у мене складається враження, що своїми словами він намагається зробити так, щоб я відмовилася працювати на нього. Бо сам випровадити мене він не має сил.

— Мені чується осуд у ваших словах? — закидаю ногу на ногу та дивлюся на нього з викликом у відповідь. Він криво посміхається, схиляє голову набік і відкладає мою анкету.

— Напевно, мені варто було б віддати перевагу тій пунктуальній скромній брюнетці, що була перед вами, Ксеніє, — журить мене Леон. — Але з огляду на ваш багатий досвід, — останні слова він виділяє, наче натякає на щось або не вірить, що моє резюме не підробка. У його очах спалахує вогник і проявляється інтерес, — ви повинні бути більш стресостійкою й не втечете після першої моєї гнівної догани. У вас буде випробувальний строк. Три тижні. Якщо ви з усім впораєтеся, вас чекає високооплачувана робота, медичне страхування та жодних відпусток, тут уже вибачайте.

— Коли мені братися за свої обов’язки? — наче зі сторони чую свій голос. Господи, у що я зараз вплуталась? Я про вагітність йому повинна була сказати, а не влаштовуватися на роботу. Але з іншого боку, може, це на краще? У мене буде час, щоб пригледітися до нього, вивчити його, зрозуміти, чого очікувати від такої людини, як він, і чи гідний він бути батьком моєї дитини. Три тижні я якось протримаюсь, але доведеться до пізньої ночі над своєю роботою сидіти.

— Я віддам наказ, щоб вам виписали на завтра постійну перепустку. Я приходжу в офіс о дев’ятій ранку, це означає, що о восьмій мій розклад на день повинен бути в мене на пошті, а також у моєї секретарки, — він вмикає діловий тон, викарбовує кожне слово, при цьому стукає ручкою по поверхні столу, що мене безмежно дратує. — Ви повинні бути в офісі до мого приходу. Якщо мені потрібна ваша присутність на зустрічах, я попереджаю вас.

— Добре.

— Також вам видадуть окрему корпоративну картку. Вона буде покривати витрати на бензин… У вас же є автомобіль? Якщо ні, то компанія надасть вам службове авто, мені не потрібна помічниця, яка буде возити документи в метро та запізнюватися, бо таксі довго викликала, — різко змінює він тему.

— Не хвилюйтесь, машина в мене є.

— Чудово. Також із цієї картки оплачуватимете все, що я буду просити вас замовити. Й останнє, найголовніше, — він знижує голос до шепоту, нахиляється вперед, скорочуючи між нами дистанцію.

Я дивлюся йому в очі, наче загіпнотизована. У ніздрі пробирається приємний аромат його парфумів. У мене в горлі став клубок, і я насилу його ковтаю. Опускаю погляд вниз, на його губи, смак яких досі пам’ятаю, та помічаю, як сіпнувся його кадик, коли облизую язиком свої пересохлі губи.

Леон різко подається назад, розстібає верхній ґудзик на сорочці, наче йому стало важко дихати, так само як і мені. Прочищає горло та продовжує:

— Найголовніше правило — політика конфіденціальності. Ви не маєте права обговорювати ні з рідними, ні з подругами, ні з незнайомцями в літаках, потягах та в барах все, що стосується компанії та мене, включно з моїм особистим життям та тим, як я проводжу вільний час.

Мені здається, чи це зараз був натяк на нашу спільну ніч? То він впізнав мене, але вдає, що ми незнайомці, чи справді забув?

Я стараюся не демонструвати свій подив на його слова. Покірно киваю та ніяк не можу знайти собі місце на стільці. Нерви починають здавати.

— Тоді, якщо ми все узгодили й вас влаштовують мої вимоги, пройдіть у відділ кадрів, щоб вас оформили на стажування. На цьому все. Завтра Ніна введе вас у курс справ, не запізнюйтесь, — він впирається долонями в стіл та підіймається з крісла. Я метушливо встаю зі стільця теж.

Ми не відриваємо погляди одне від одного.

— Ну, тоді я пішла, — наважуюся розірвати напружену тишу між нами першою.