Глава 19

Яна      

Я була так близька! Так близька! До комп'ютера Парфьонова. Він був просто перед моїм носом, але цей пень увесь час витріщався на мене, немов у чомусь підозрював. Або ж перевіряв. Може дізнався про мої справжні цілі? Тому розв'язав мені руки? Хотів зловити на гарячому?

Поки я спускаюся в ліфті, придумую десятки варіантів, як наступного разу непомітно поцупити в Матвія потрібну мені інформацію.

Я злилася. Втрачаю даремно час, ще трохи і начальство дасть мені іншу роботу, і наша з Вікою робота буде виконана даремно.

Дорогою додому заїжджаю в супермаркет. Купую йогурти для Каті, фрукти, собі солодощі. Катя може прикінчити їх за раз, тому доводиться ховати і їсти тільки тоді, коли вона не бачить. Життя матері іноді неймовірно складне.

Додому повертаюся пізно, відповідаю на пропущені дзвінки і готую вечерю. А ще думаю про Матвія. Мені здалося, чи він мало не поцілував мене? Нісенітниця, у нього наречена є. Напевно. Тому що вона була войовничо налаштована. Нехай вріже йому сковородою кілька разів. Йому корисно.

Можливо, варто було б зустрітися з Мілою і все пояснити, як жінка жінці, але борюся, зроблю тільки гірше. Мені не шкода Матвія, але дівчина то ні в чому не винна?

Наступні кілька днів від Матвія нічого не чути. Сподіваюся, він там хоч живий. Він дається взнаки тільки через тиждень. Коротке повідомлення, в якому повідомляє, що я потрібна буду йому під час переговорів. В офісі.

Я не спізнююся. Брючний костюм мені дуже личить. Переконую себе, що наряждалася зовсім не для Матвія, але коли ловлю на собі його дивний погляд, раптом ніяковію.

Він не вільний чоловік, прокинься, Яно. А ще він поганий. Через нього люди можуть житла позбутися, а ти раптом згадуєш, як приємно від нього пахне і як близько його губи були від твоїх.

- Це дуже важливі люди і мені доведеться їх у дечому переконати. Тож будь гранично уважна і зібрана, - тихо шепоче мені на вухо і по всьому тілу біжать мурашки.

- Звісно, - киваю я, і відсуваюся від Матвія якомога далі.

Переговори проходять агресивно. У якийсь момент мені навіть хочеться прикрикнути на чоловіків, але мене навряд чи хтось послухає. Але що найголовніше - вони обговорюють те саме будівництво, через яке я тут. Я нагострила вуха і намагаюся не пропустити жодного слова.

- Яно, скажи їм, що вони заощадять купу грошей, якщо послухають мене. У них є півгодини на роздуми, я поки вийду подихаю повітрям, доки не зірвався остаточно, - злісно кидає Матвій і я переказую це незадоволеним чоловікам, а потім виходжу за Парфьоновим.

Матвій у своєму кабінеті. П'є воду просто з пляшки, а потім відкидає її вбік. Дихає важко. Та мені й самій важко дихати через те, що я щойно дізналася. Виявляється, Матвій намагається знайти для будівництва інше місце. За його словами, компенсація, яку вони пропонують людям, занадто мізерна, ніхто не погодиться на це, доведеться вирішувати все через суд, що затягнеться на довгий час. Тактику залякування він повністю виключає. Нова ділянка під забудову вже є на прикметі, її пробивають. Це набагато кращий варіант. Але інвестори з ним не згодні, вони домовлялися з Парфьоновим старшим, і той переконав їх, що проблем не виникне.

- Усе буде добре, Матвію. Усі на емоціях, вам потрібно заспокоїтися і заново сісти за переговори.

- Якщо вони не погодяться, я знайду інших інвесторів, тож не проблема, - він намагається бути спокійним, але я бачу, як його трясе від злості. - Люди проти виселення, я не мій батько, тому не зможу дивитися на це все з боку.

Раптово я дивлюся на цього чоловіка іншими очима. Як взагалі могла подумати, що він нечутлива і погана людина? Адже він погодився з Катрусею допомогти, ні словом її не образив, незважаючи на те, як нестерпно я поводилася.

Стало соромно. До божевілля. Я раптом зрозуміла, що ніякого репортажу не буде. Завтра ж зателефоную начальнику і скажу, що тут ловити нічого. Не хочу, щоб ім'я Матвія Парфьонова змішали з брудом.

- Можу навіть допомогти з інвесторами, у мене багато зв'язків, - посміхаюся я, і губи Матвія розтягуються в усмішці у відповідь.

Переговори закінчуються провалом. Уже колишні потенційні інвестори збирають свої папери зі столу і з лайками залишають переговорну.

- Повечеряємо? Гадаю, після такого не завадило б пропустити по скляночці чогось міцного, - пропоную я, бо розумію, що мені справді треба б розслабитися.

Ресторан вибирає Матвій. Увесь вечір ми проводимо в невимушеній обстановці, розмовляємо про дрібниці, немов старі знайомі, зовсім забувши про неприязнь один до одного. Переглядаємося, сміємося, жартуємо. Потім викликаємо таксі. Одне на двох. Я вкотре нагадую собі, що в нього є дівчина. Парфьонов не робить нічого такого, щоб дало натяк на флірт, але тим не менш.

Матвій називає мою адресу водієві, ось тільки коли я виходжу з таксі, він іде слідом за мною.

- Я поговорити з тобою хотів. Про дещо важливе. Піднімемося? - кивком вказує в бік будинку. - Катя ж спить? Адже не побачить мене?

- Спить, - я озираюся на всі боки, не знаючи що відповісти. До чого це все? Сьогодні мав бути останній раз, коли ми бачимося. Навіщо він усе ускладнює?

- Тоді йдемо.