Глава 17

Якийсь час я невідривно дивлюся на фотографію в руках Леоніда Дмитровича, намагаючись відновити в пам'яті образ незнайомки. Намагаюся довести собі, що це помилка. Бувають же схожі один на одного люди, як дві краплі води, до того ж, я міг помилитися, стільки років минуло.

Чорт!

Якби я зараз щось пив, то безумовно подавився б. Тому що минуло якраз  близько шести років. Чи може бути таке... Ні, навіть думати про це не хочу. Катя не моя донька. Виключено. Та я взагалі про дітей і ніколи не думав. Міла моя модель, вона ще не скоро зважиться на вагітність, що мене цілком влаштовувало. Занадто багато відповідальності, занадто багато шуму від них. Ну і, боюся я їх, так. Не знаю, як поводитися. Хоча племінників безумовно люблю. Але вони вже дорослі. Ростику десять, а Дані дванадцять.

- Матвію, з вами все гаразд? - вириває мене з роздумів Леонід Дмитрович.

- Так, у повному, просто задумався. У мене зустріч за півгодини, мені час бігти. Був радий побачитися з вами, - вимовляю розгублено, піднімаючись із місця. - Сподіваюся, у нас вийде плідна співпраця, і так, ви маєте рацію, вашій доньці, безумовно, краще з цими кучерями, - ледве витискаю із себе посмішку і швидко покидаю його кабінет.

Не можу думати ні про що інше, крім Яни. Я тоді так і не дізнався її ім'я. Просто випадковий зв'язок. Хотів допомогти дівчині, але не втримався від спокуси. Та й вона була не проти. Дуже навіть не проти. А вранці мені довелося втекти, бо запізнювався на літак. Ми з друзями летіли на відпочинок. Місяць на Балі був одним із найкращих у моєму житті: дівчатка, гулянки, яхти. А потім повернувся в сіре місто і згадав про незнайомку. Зачепила вона мене чимось, захотілося побачити її знову.

Адресу пам'ятав добре, номер квартири - теж. Ось тільки ніхто мені не відчинив. Ні через день, ні через тиждень, ні через місяць. Я змирився з тим, що не побачу її більше, злився, звісно, за те, що не запитав хоча б номер телефону, але ще через кілька місяців геть забув. Потім зустрів Мілу, все закрутилося і ось, виявляється, суто гіпотетично, звісно ж, у мене може бути дочка.

Згадую, який вигляд має Катя. Міла не вірила мені, що це жарт, сказала, що ми схожі немов дві краплі води. Я й сам це помітив. Очі однакові, так, але хіба мало у світі зелених очей?

На зустрічі з розпорядником весілля вся інформація проходить повз мене. Яка до біса різниця, якого кольору будуть серветки на столі, якщо в мене може бути дочка? Чисто гіпотетично, я пам'ятаю, але ж шанс є?

Найпростіше було б зробити вигляд, що нічого не сталося, але чорт, хіба це правильно? Я згадую сумне малятко, те, як вона щиро раділа моїй появі, як притискалася до мене, просила залишитися. Катя росте без батька і можливо, знову ж таки суто гіпотетично, це моя вина.

- Любий, у тебе все гаразд? Ти якийсь дивний сьогодні, - запитує Міла, коли ми їдемо додому.

- Так, вибач, просто проблеми на роботі, - я беру її руку, підношу до губ і цілую. Що вона скаже, якщо виявиться, що Катя все ж таки моя дочка? Адже я всього тиждень тому переконував у тому, що це дурне непорозуміння. А зараз це непорозуміння може виявитися правдою.

Я не хочу втратити її. Нам добре удвох. Вона красива, добра, не надокучлива, з такою гріх не пов'язати своє життя. Не те що Яна. Повне непорозуміння. Нахабна. Нестерпна. З нею тільки й сперечатися можна без кінця. Але красива. Це правда. І незвичайна.

- Мені потрібно заїхати до офісу ще, підвезти тебе до дому чи в студію?

- Додому, у мене цього тижня немає більше зйомок. Тебе чекати на вечерю?

- Ні, напевно ні. До того ж, я не можу дивитися як ти їси свою морквину, поки я наминаю стейк, - усміхаюся я.

Міла їсть мало. Переважно фрукти й овочі. Ще відварне м'ясо. Щодня встає на ваги. Боїться набрати навіть кілька грамів.

Я прощаюся з дівчиною, сам же їду офіс. Мені потрібно побути на самоті. Занадто багато інформації звалилося в один день. Краватка тисне на мене, не дає нормально дихати. Я розв'язую її і відкидаю вбік. Прошу секретарку зробити мені каву. А потім раптом шукаю номер телефону Яни і набираю повідомлення з проханням приїхати. Нібито є робота для неї. Насправді я хочу просто поспостерігати за нею. А ще зрозуміти, чи впізнала вона мене. Може тому попросила прикинутися батьком Каті? Думала, я її пам'ятаю, натякала на те, що в мене є дитина, а я дурень не зрозуміла. Або ж це все я придумав собі?