Глава 14

Катя очікувано образилася. Її не тішили ні подарунки, які їй вручили за участь, ні бурхливі оплески, ні те, що я пообіцяла їй цілий місяць не водити її в дитячий садок.

Вона сиділа в дитячому автокріслі, з очей скочувалися великі краплі сліз, а моє серце стискалося від болю. Це все моя вина. Хотіла як краще, називається.

Засуджувальний холодний погляд Матвія все ще переслідує мене. Сподіваюся, хоча б у нього все добре. Міла не схожа на дурепу, такого чоловіка не відпустить просто так.

Від думок мене відриває повідомлення, що спливло на дисплеї телефону.

"09.01 у тебе співбесіда. Кабінет 108, об 11:30. Кирилов Анатолій Петрович. Тримаю кулачки :)"

"Дякую"

Я усміхнулася. Що ж, ось ще одна справа. Сподіваюся, матеріал вийде придатним і його пустять в ефір.

- Сонечко, ну не плач, давай заїдемо вип'ємо какао? Хочеш?

- Ні, додому хочу.

- Ну, додому так додому. Не ображайся на тата, я ж казала тобі, що він дуже зайнятий.

- Але він же знайшов час приїхати на концерт?

- Ну... я говорила йому, що ти будеш виступати, і він, напевно, вирішив зазирнути на хвилинку, щоб побачити, як ти співаєш, - викручуюсь із ситуації й молюся, щоб ми з Матвієм більше ніде не перетнулися.

- Думаєш, йому сподобалося?

- Звичайно! Ти була найкращою. А тепер витри слізки, попереду в нас цілий вечір веселощів! - зображую гарний настрій, щоб хоч якось підбадьорити дитину.

Кілька разів телефонує батько. Усе ще не до кінця вірить у нашу з Матвієм історію, але вчетверте я зриваюся і кажу, що якщо не відчепиться від мене, то не буду з ним розмовляти наступні пів року. Це допомагає. Сподіваюся, до Матвія він не піде, інакше мені буде шалено соромно.

Наступні кілька днів я готуюся до співбесіди. Я володію кількома мовами, це завжди давалося мені легко і саме це свого часу допомогло мені потрапити працювати в міжнародний журнал. Щоправда, мені дали вести всього лише колонку з оглядом новинок декоративної косметики, але саме це і вплинуло на моє подальше життя і кар'єру.

Я залишаю Катю з нянею, востаннє дивлюся на себе в дзеркало і задоволена результатом виходжу з квартири. Я повинна отримати цю вакансію, щоб зібрати потрібну інформацію та оцінити роботу компанії зсередини. Я можу своїми діями допомогти кільком десяткам сімей зберегти житло. Це шалено важливо.

На третьому поверсі бізнес-центру підозріло порожньо. Я знаходжу потрібні двері, кілька разів стукаю і входжу, почувши запрошення. У приймальні начальника з підбору персоналу крім секретаря присутні ще дві дівчини. Я оцінювально проходжуся по них поглядом. Цікаво, Анатолій Петрович віддає перевагу розумним і красивим, чи сірим мишкам?

Чомусь відчуваю хвилювання, коли до мене доходить черга. Немов і справді влаштовуюся на роботу. Проходжу до кабінету Кирилова і видавлюю із себе посмішку. Чоловік років сорока, у діловому костюмі. Охайний і приємної зовнішності. Поруч із ним сиділа жінка, трохи старша, напевно хтось із вищого начальства.

Чоловік окинув мене байдужим поглядом, запросив присісти. Я спробувала вгамувати серце, що шалено б'ється, зазвичай я гранично зібрана і впевнена в собі, але сьогодні весь день погане передчуття не покидало мене.

- Що ж, я переглянув ваше резюме, вражає. Це Анна Сергіївна, вона проведе співбесіду й оцінить ваш рівень володіння іноземними мовами. Ми шукаємо перекладача для переговорів з англійцями, але я побачив, що ви знаєте ще іспанську та французьку, - він допитливо подивився на мене і я кивнула, підтверджуючи його слова.

Після того, як Ганна Сергіївна добрий двадцять хвилин мучила мене, перевіряючи мій рівень володіння іноземними мовами та розповідаючи специфіку роботи, мене нарешті відпустили та пообіцяли перетелефонувати в разі чого. Я трохи засмутилася, адже передзвонимо вам пізніше зазвичай означає "ніколи". Але даремно хвилювалася. За два дні мені зателефонували і попросили принести копії документів до відділу кадрів. А ще за тиждень - повідомили про переговори, на яких я маю бути присутньою.