Глава 11

Коли я була підлітком, то любила прийоми, які влаштовувала моя мати. Це був чудовий привід показати себе, пофліртувати з старшими хлопцями, набратися пліток і просто вигуляти чергову дорогу сукню.

Зараз же вся ця метушня і нескінченний потік знайомих облич і посмішок викликають лише роздратування. Але раз я вирішила хоч трохи повернути в колишнє русло наші з батьками стосунки, то просто не могла відмовитися від їхнього запрошення. До того ж, Катруся дуже хотіла виступити для бабусі, вона її дуже любить.

Я беру келих зі столу та приходжу поглядом по приміщенню концерт-холу. Донька поки що поруч зі мною і я обіцяла, що ми знайдемо її друга Андрія до того, як почнеться виступ. Андрій це син моїх давніх знайомих і, здається, Катруся не рівно до нього дихає. Благодійний вечір організований для збору грошей для хворих діток, тому багато пар тут зі своїми чадами. Підготовлено цілу програму виступів, але, як на мене, це просто вихваляння, чия дитина талановитіша і краща.

Я з розчуленням дивлюся на те, як Андрій і дочка хваляться своїми подарунками, знайденими під ялинкою, роблю кілька кроків уперед і помічаю серед гостей свого батька.

Хочу втекти від нього, але не виходить - він мене теж помітив. Я закочую очі і йду в його бік. Він у компанії свого друга і чоловіка з жінкою, які стоять спиною до мене і мені не вдається роздивитися їхніх облич. Чесно кажучи, я дуже сподівалася на те, що мені вдасться загубитися в натовпі цього вечора і жодного разу не зустрітися з татом.

- Радий бачити тебе, донько, - усміхається він, цілуючи мене в щоку, але в щирість його усмішки я не вірю.

- Ну, я не могла пропустити мамин щорічний благодійний бал, - вимовляю стримано.

Правду кажучи, перші два роки ми з батьком взагалі не спілкувалися. Він навіть не спромігся дізнатися, онука в нього народилася чи онук. Він усе чекав, коли я схаменуся і приповзу на колінах вимолювати прощення, але, на його нещастя, я й сама з усім упоралася. Без його допомоги.

Я знаю, що тільки завдяки старанням матері одного вечора він заявився в гості і запропонував перемир'я, але батьків не вибирають. Тато завжди був надмірно суворий зі мною і карав за будь-яку провину, але хай там як - він моя сім'я.

- Яно, гарнішаєш із кожним днем, - вітає мене Григорій Олексійович, друг батька, і я стискаю йому долоню у відповідь.

Краєм ока я поглядаю за дочкою, вона махає мені долонькою і підстрибом мчить у наш бік, побачивши дідуся. А потім переводжу нарешті погляд на пару, що стоїть навпроти мене, і мої очі розширюються від подиву. Серце пропускає удар, а дихання збивається.

- Яно, познайомся, цей молодий перспективний чоловік...

- Татку! Татку! Ти приїхав! Невже ти приїхав до мене знову?! - не дає договорити батькові Катя і кидається до Матвія, чіпляючись за його ногу.

Шок. Ось що відчувають усі присутні в цей момент.

Я - від того, що й гадки не маю як вчинити. Якщо зараз скажу доньці, що це не її батько, то як поясню брехню?

Матвій - від того, що дівчина поруч із ним, яка вочевидь "та сама", що мала б удостоїтися пропозиції стати його дружиною, раптом зблідла і зі здивуванням дивилася на дитину.

Зате на обличчі батька застигла гримаса злості. Він, якби міг, у цей момент стер би Матвія з лиця землі за те, що через нього зірвалася така перспективна угода, розмінною монетою в якій мала бути я.

А ось на самого Матвія я не наважуюся поглянути. Мені до такої міри незручно перед ним, що фарба сорому заливає обличчя. А ще паніка раптом накриває з головою від усієї цієї безглуздої ситуації. У наш бік уже з цікавістю почали поглядати люди.

- Це не те, що ви подумали, - єдине, що спадає мені на думку.

- Нам потрібно поговорити. Яно, я попрошу матір забрати Катю, а ви з Матвієм пройдіть зі мною, - випльовує батько, ні крапельки не сумніваючись, що все буде саме так, як каже він.

- Тату, у цьому немає потреби. Залиш Матвія в спокої, я сама все тобі розповім. Катрусю, давай знайдемо бабусю, - намагаюся забрати доньку, але вона з силою вхопилася за чоловіка, бажаючи уваги з його боку.

- Ні, я хочу з татком. Будь ласка, мам, можна мені з татком побути?

- Катя... - насилу роблю вдих, слова застрягають у горлі. Я безпорадно озираюся на всі боки і нарешті піднімаю погляд на чоловіка, на обличчі якого читається осуд і неприязнь. Він злий. Шалено. Але хто знав, що він знайомий з моїм батьком?

Я сідаю навпочіпки поруч із донькою і шепочу їй на вухо:

- Сонечко, для всіх має бути секретом, що це твій тато, інакше він більше не зможе приїхати. Давай ти підеш до бабусі, а потім ми знайдемо тебе і ти зможеш із ним попрощатися, добре? - зариваюся ще більше у брехні, але по-іншому не можу. Мій голос майже зривається, до горла підступив клубок. Я готова розплакатися від безсилля. Сама винна, так, але я ж і подумати не могла, що все ось так обернеться.