Розділ 14

Сьогодні я їду в будинок Артема. Ні, його там зараз немає, це я знаю точно, так як він повідомив, що має відрядження на декілька днів. А ось його дружина якраз мене чекає.

Я дуже не хочу з нею зустрічатись, але вона зателефонувала зранку і почала просити, щоб я домалювала картину. Якщо чесно, я надіялась, що Віка вже забула за неї і мені не прийдеться доробляти те, що я почала. Не пощастило. Вона натиснула на мою совість і відповідальність, тому нічого не залишилось, як погодитись.

Тремтячими ногами підходжу до дверей і несміло тисну на дзвінок. Навіть не знаю, як я зараз буду дивитись їй в очі після всіх поцілунків з Артемом. Хоч він і запевнював, що збирається розлучитись, але офіційно вони ще рахуються подружжям. І виходить він зраджував їй зі мною.

Боже, я огидно себе почуваюсь. Хочеться зірватись з місця і утекти, та не встигаю. Двері відчиняються і мене зустрічає Віка одягнена в тій самій сексуальній сукні, що й того разу.

-        Вітаю, заходь, - сухо говорить і пропускає всередину.

Ми мовчки йдемо до вітальні. Ніякої щирої привітності, як тоді, ніяких посмішок. Вона просто сідає на старе місце і чекає, поки я розкладу мольберт і підготую фарби.

Почуваюсь себе ніяково і наче не в своїй тарілці.

В голову  приходить страшна думка, що вона все знає про мене і Артема. І про Катю теж. Але відразу її відкидаю. Якби то було так, вона б не запрошувала мене малювати картину, вона б влаштувала скандал. Напевно. Може в неї просто поганий настрій і я тут зовсім ні до чого.

На цій обнадійливій нотці берусь за роботу. Хочеться все швидко закінчити і поїхати додому. Відчуваю незвичну напругу в повітрі і з кожною хвилиною вона лише росте.

Через деякий час помічаю, що Віка відверто мене розглядає. Це дивно, адже саме я це маю робити. Вона наче вивчає мій вигляд прискіпливим поглядом.

-        Ніяк не можу зрозуміти, що він в тобі знайшов, - раптом спокійно говорить Віка.

Від несподіванки моя рука смикається і я роблю зайвий мазок пензликом.

-        Не зрозуміла, - тихо промовляю не своїм голосом.

-        Все ти добре розумієш, - фиркає вона і змінює позу, сідає на інший бік. - Чи ви думали, я не дізнаюсь про те, що ви зустрічаєтесь?

Всередині все холоне, коли до мене доходить про що вона. Невже все таки знає? Але як? Руки не слухаються, тому залишаю картину в спокої і кидаю пензлик між фарбами. Щось мені підказує, що на сьогодні малювання закінчено.

-        Що ти на мене так дивишся? - в її голосі з'являються металеві нотки. - І не соромно спати з одруженим чоловіком?

Віка підіймається з місця і робить крок в мою сторону.

-        Я з Артемом не спала, - боязко виправдовуюсь.

Страх сковує, а сором через те, що дружина його все знає, розповзається по венах. Далі поцілунків не заходило, та хіба поцілунки не зрада? Як я могла в таке вляпатись?

-        Авжеж, не спала. Розкажеш мені, - хмикає з відразою і підходить взагалі близько, торкається рукою мольберта. - І чим цікаво ви займались в тебе в дома? Ти не повіриш, я не пошкодувала часу і прослідкувала за своїм вірним чоловіком, котрий постійно клянеться, що ні з ким не водиться.

Відкриваю рота, але нічого не говорю. Що сказати? Не можу я їй розповісти все, як є. Лише надіюсь, що про Катю вона все ж таки не знає.

-        Чого мовчиш? - ричить до мене, вона прямо готова вбити поглядом. - Давай, виправдовуйся. Розказуй, що я все не так зрозуміла. Що ви займались в тебе вдома роботою, можливо малювали картини.

-        Нехай чоловік тобі все пояснює, - навіть не знаю, звідки береться в мене ця сміливість. - Я не буду нічого говорити.

-        А ти нахаба, - порскає від сміху, але сміх цей неприємний, їдкий. - І вистачило совісті припертись сьогодні до мене. Я думала, ти відмовишся.

-        Ти ж запросила, - знизую плечима.

Сидіти не зручно, в цьому положенні почуваюсь вразливою. Тому встаю і опиняюсь на її рівні. Негатив між нами лише наростає з кожною секундою, і лише уявити можу, чим закінчиться наша розмова. Та я мушу це пережити. Тікати точно не буду. Нехай навіть не сподівається.

-        Я тебе запросила, бо хотіла глянути в твої безсоромні очі, - цідить крізь зуби і аж блідне від злості.

-        Глянула? - запитую спокійно, навіть з легкою посмішкою, хоч в середині мене всю трясе.

-        Так, і те, що я бачу мені зовсім не подобається, - ще крок і ми стоїмо майже впритул. Її солодкі парфуми забивають ніс і від цього запаху починає нудити. - Ти гидка селючка, котра насмілилась зазіхнути на мого чоловіка. Та хочу тебе розчарувати, у тебе нічого не вийде. То ж не трать часу і відліпись від нього.

Ковтаю образливі слова, не буду опускатись до її рівня. Нехай говорить, що хоче, та я знаю правду.

-        А може нехай Артем сам вирішує, - промовляю впевнено. - Може зі мною йому більше сподобається.

Напевно я перегнула палку. Не треба було мені таке говорити.

Віка порскає люттю, а потім замахується і щосили дає мені ляпас. Від удару я відхиляюсь і змушена відступити назад. Щока відразу починає шалено пекти, а в очах все темніє. Встигаю  торкнутись болючого місця і помітити, як Віка знову замахується. Цього разу я ловлю її за зап'ясток і відштовхую від себе. Вона на високих підборах спотикається і ледь не падає. Та в останню мить втримується на ногах.

Її погляд шалений, майже божевільний і вона важко дихає. Бачу по виразу обличчя, що вона не заспокоється і хоче продовження. Нехай тільки спробує. Більше вдарити себе не дозволю. Які б мої дії не були, це не дає їй права підносити на мене руку.

-        Хвойда! - репетує розлученим голосом. - Ти руйнуєш моє життя.

-        Моє ти зруйнувала перша, - випалюю не подумавши.

Вона округлює очі, не розуміє про що я, та пояснювати не буду. Забагато честі. З цією особою взагалі говорити не хочу і маю намір якнайшвидше звідси піти.

-        І що це значить?

-        Нехай чоловік тобі розкаже.