Розділ 13

-        Я не буду це їсти, - плаче Катя.

Вже десята ранку, а я досі не можу її нагодувати. Вона без кінця плаче і вередує і я не знаю, що з нею робити. Таке буває рідко і сьогодні настав один з цих моментів.

-        Катю, не можна залишатись без сніданку. Тобі потрібні сили.

-        Вона не смачна. Я не хочу каші.

-        Ти не встанеш з місця, поки не з'їси кашу, - ставлю їй ультиматум.

Мої нерви на межі, а будь-які благання не діють. Хотіла б я побачити, як би повів себе в цій ситуації Артем. Він вчора нагодував її фаст-фудом, а сьогодні я не можу її змусити з'їсти звичайну кашу.

Дзвонить телефон і я надіюсь, що це він. Я готова йому всипати зараз під перший номер. Але на екрані пише Валя і це мене навіть трохи розчаровує.

-        Привіт, - намагаюсь говорити весело, придавлюю незрозумілі відчуття всередині.

-        Що в тебе за гамір такий? - дивується подруга.

-        Катя вередує, - знизую плечима і виходжу з кухні, залишивши доньку на одинці з ненависною кашею. Мала проводить мене незадоволеним поглядом. - Що нового?

-        Хотіла тебе запросити пройтись по магазинах, - сповіщає Валя. - Хочу обновити гардероб. Нещодавно познайомилась з одним чоловіком і в мене накльовується побачення.

-        О, це ж чудово, - радію за неї. В особистому житті Валі не дуже щастить і з кожним роком все важче знайти гідного супутника в житті. - Але не впевнена, що з мене сьогодні буде користь. Катю наче наврікли, з самого ранку не може заспокоїтись.

-        Може її щось болить?

-        Це все через Артема, - роздратовано зціплюю зуби. - Він вчора її розбалував, а мені сьогодні розгрібати наслідки.

-        І нехай балує, - несподівано для мене заступається за Артема Валя. - Твоя дитина так нічого не бачила в житті. А татусь при грошах, нехай забезпечить її. Я б на твоєму місці не дала йому спуску.

-        Добре що ти не на моєму місці, - дратуюсь і важко зітхаю. - То що, коли підемо?

-        То ти згодна? - радіє. - Можна через годинку.

-        Домовились.

Вимикаю телефон і повертаюсь на кухню, де Катя вперто продовжує сидіти над повною мискою.

Торговельний центр величезний і потрібно не одну годину, щоб його обійти. Валя перебірлива і не відразу знаходить те, що їй подобається. Але коли це стається, вона виглядає щасливішою за вчорашню Катю.

Стомлені і задоволені ми заходимо у невеличке кафе, що розміщене всередині торгового центру.

-        Катрусю, що ти будеш їсти? - лагідно запитую, хоч я ще не забула фестиваль, котрий вона влаштувала зранку. До речі, кашу вона так і не з'їла. - Тільки ніякої картоплі фрі, - одразу попереджаю.

Мала надуває губи, напевно саме це вона хотіла сказати.

-        В них є гарний салат з креветками, - пропонує Валя. - Завжди його замовляю.

-        Фу, не люблю креветки, - кривиться дочка. - Я хочу чізбургер.

-        Більше ніякої шкідливої їжі, - строго говорю їй і пробігаюсь поглядом по меню. - Бачиш, Валь, один день з Артемом і вона геть відбилась від рук.

-        Здається мені ти перебільшуєш, - скептично дивиться на мене подруга. - Це ж дитина. Інколи вона може повередувати, а ти звикла, що вона в тебе завжди слухняна і  тиха. А те що з Артемом знайшла спільну мову, це ж добре. Нехай вам допомагає, це його обов'язок.

-        Я його не прошу, - обурююсь, незадоволена словами Валі. Вона продовжує тягнути за Артемом, наче ми з нею і не подруги зовсім. - Якось без нього справлялись стільки років.

-        Знаєш що, Єво, час сховати свою гордість і дати чоловіку можливість проявити себе, - тикає в мене пальцем Валя із серйозним виразом обличчя. - Інші чоловіки взагалі не хочуть визнавати причетність до таких результатів, - вона загадково киває на малу, котра зацікавлено листає меню. - А цей визнає, і хоче приймати участь у вашому житті. В чому проблема?

-        В тому, що він одружений, - нагадую їй.

-        Це легко виправляється. Не думаю, що цей його статус на довго.

Вона легковажно змахує рукою, а я від подиву лише відкриваю рота. Підходить офіціантка і ми робимо замовлення. І як тільки вона відходить, мій телефон оживає. Навіть не глянувши на екран здогадуюсь хто це. І маю рацію. Артем не забуває нагадати про себе. Роздратовано скручую звук до нуля і кидаю телефон у сумку. Дістав. І дня не дасть мені спокою. Підіймаю очі і зустрічаюсь із скептичним поглядом подруги. Нехай дивиться. Я не зобов'язана нічого їй пояснювати.

Після кафе, з пакунками покупок в руках ми повертаємось додому. І перше, що я бачу в дворі, це машина Артема. Дверцята відчиняються і чоловік виходить нам на зустріч. Я незадоволено дивлюсь на нього, а ось Катя радісно біжить вперед і кидається йому в обійми.

-        Ого, а дочка прямо полюбила його, - дивується Валя і коситься на мене, помічає, як я блідну. - Ти чого? Це ж добре.

-        Якщо так, то чому мені це не подобається? - здавлено запитую.

-        Тому що ти звикла бути центром всесвіту для Катьки, а тепер маєш конкуренцію.

Пояснення подруги мене зовсім не заспокоює і коли ми вже зближаємось з Артемом, я знову сильно нервую.

-        Я до тебе телефонував, ти не відповідала, - спокійно промовляє чоловік, тримаючи мою доньку за ручку. Вона із задоволеною посмішкою дивиться на нього, задерши голову догори.

-        Я була зайнята, - сухо відповідаю.

-        Зате зараз вільна, то може запросиш гостя на чай, - раптом вмішується Валя. - Ходімо Артеме. Ви ще не бачили, як живе ваша нова художниця.

Такої підстави я від найкращої подруги не очікувала. Дивлюсь на неї шаленим поглядом, надіюсь вона зрозуміє, що влізає не в свої справи. Та вона наче навмисно не помічає, забирає в мене свої пакунки і прямує до будинку, махаючи рукою, щоб йшли за нею.

-        Я б не відмовився від чаю, якщо ти не проти, - якось невпевнено говорить Артем.

Ну що за людина? Приперся під самий під'їзд, а зараз робить з себе чемного. Дратівливо фиркаю, забираю від нього Катю і слідую за подругою. Не оглядаюсь, але відчуваю, що він йде позаду, не відстає.