Розділ 12

Дитячий гамір закладає вуха. Може це й добре, таким чином Артем не може до мене говорити, тому ми стоїмо мовчки і спостерігаємо, як Катя стрибає на батуті з іншими дітками.

Після шалених емоцій в зоопарку, Артем повіз нас у розважальний центр, де знову вразив малу. Вона пищить від задоволення. І в мене таке враження, що якщо зараз запропонувати залишитись з Артемом, вона з радістю погодиться. Здається, він дуже їй подобається. І це мене бісить. Шість років його не було в нашому житті і лише за декілька днів завойовує прихильність дочки.

Глибоко в душі шкребуть кішки і я усіма силами намагаюсь не зізнаватись собі, що ревную. Ще цього не вистачало. Артем не може змагатись зі мною. Я рідна мама і найближча їй людина.

Та коли награвшись і наскакавшись, Катя повертається до нас, в першу чергу вона кидається в обійми до Артема. Я шоковано дивлюсь, як він огортає руками мою дочку, а вона радісно сміється і забирає в нього подаровану іграшку.

Це все через медведя — говорю собі — тому вона спочатку до нього підійшла. Та від цього легше не стає. В грудях стискає від неприємного відчуття. А раптом він потроху хоче переманити її до себе, а потім забрати? Буде виховувати разом з законною дружиною-красунею.

Кожна наступна думка страшніша попередньої і поки ми йдемо до столиків чогось перекусити, я вже вся на нервах.

-        Що буде замовляти наша принцеса? - добродушно звертається до Каті Артем.

-        Чізбургер і картоплю фрі і колу, - радісно підскакує на стільці дочка.

-        Їй не можна такої їжі, - випалюю занадто жорстко і свердлю Артема незадоволеним поглядом.

Катя супиться, але я зараз не звертаю на неї уваги.

-        Мені здається, один раз побалувати її не завадить, - посміхається до мене Артем і це злить ще більше.

-        А ти вирішив, що маєш право її балувати? - слова зриваються самі і я розумію, що не можу себе контролювати.

Мені страшно. Боюсь, що Артем стане між мною і Катею, що почне качати права і зрештою переможе. Він багатий і відомий, має зв'язки. Я провінційна і не маю нічого, окрім доньки.

Артем дивиться на мене задумано і серйозно. Він вивчає моє обличчя декілька секунд, а потім здається і відхиляється.

-        Авжеж, ні, - качає головою. - Ти її мати, тобі і вирішувати.

Мені має бути легше, але не стає. Я все одно напружена до відказу. Розумію, що небезпеки немає, але на душі не спокійно.

-        Замовляй, Катю, що хочеш, - нарешті промовляю стомлено. - Сьогодні Артем тебе пригощає.

Вона все ж таки замовляє картоплю і колу, Артем те ж саме. А я відмовляюсь від усього. Апетиту немає і в рота взагалі нічого не лізе. Все що зараз відчуваю, це великий клубок пригніченості, котрий сидить всередині і розпирає, наче повітряна кулька.

За столом Катя щебече, як пташка. Вона ділиться враженнями, задоволено сміється і постійно щось запитує в Артема. Він з посмішкою відповідає їй, повільно поїдаючи замовлену їжу і час від часу скоса на мене споглядає. Його погляд насторожений і невпевнений, можливо відчуває провину за мій поганий настрій. І правильно, так йому і треба. Бо саме через нього я зараз сама не своя.

Я майже не говорю і попиваю сік.

-        Мамо я хочу в туалет, - нарешті згадує про мене Катя.

-        Вас провести? - активується Артем, коли ми встаємо.

-        Ні, дякую, якось сама справлюсь, - говорю непривітно і він це помічає. Нічого не можу з собою зробити, зараз він мене дуже дратує.

Веду Катю в туалет.

Поки вона робить своє діло в кабінці, стою перед раковиною і дивлюсь на своє відображення. Похмура і незадоволена, ось що можна зараз про мене сказати. В голові крутяться тисячі думок, що робити далі. Ідея забратися звідси і поїхати додому все більше мені подобається. Тікати? А де гарантія, що Артем не прослідує за нами туди? Може з ним якось домовитись? Невже він думає, що буде тісно спілкуватись з дочкою, будучи одруженим, і через це не виникне ніяких проблем? А якщо Віка дізнається? Про таке я навіть думати не хочу.

Катя виходить з кабінки і тягнеться до крану. Вмикаю їй воду і вона ретельно миє руки, так як я її вчила.

-        Тобі подобається Артем? - обережно запитую, витираючи їй ручки паперовим рушником.

Знаю відповідь, але все одно хочу почути від неї.

-        Він прикольний, - весело відповідає. - І ведмедика мені подарував. І в зоопарку було так цікаво.

-        Ти б хотіла з ним спілкуватись?

І нащо я це питаю? Сама собі тисну на рану.

-        Так, - блискає очима. - А ми ще кудись з ним поїдемо?

-        Можливо, - видавлюю з себе.

Дитина тягнеться до батька, хоч і не свідомо. Хіба я можу цьому перечити? Чи не буду я потім шкодувати, якщо дозволю їм бачитись?

Здається, найближчим майбутнім мені буде дуже важко.

Додому ми добираємось під вечір. Катя настільки вимотана за цілий день, що засинає на задньому сидінні в обнімку з подарованим ведмедиком. Здається, ця іграшка стане її улюбленою.

Артем зупиняє машину і глушить мотор. Я автоматично оглядаю двір у пошуках свідків, але нікого не бачу. Мамочки порозходились і позабирали своїх дітей. Наступного разу, як зустріну сусідок, зайвих питань не уникнути, адже бачили в яку дорогу машину ми сідали.

-        Дякую за цікавий день, - вимушено промовляю, розстібуючи ремінь безпеки. - Катруся задоволена.

-        Здається, для тебе він таким не був, - з ноткою суму говорить Артем. - Я тебе чимсь образив?

Він намагається заглянути в очі, але я відвертаюсь, не хочу, щоб він читав мої емоції.

-        Все гаразд, - знизую плечима. - Головне, що Каті сподобалось. Вона ще довго цього не забуде.

Беруся за ручку дверцят, збираюсь відчинити. Не хочу зараз з ним відвертих розмов. Та Артем так не вважає. Він ловить мене за руку вище ліктя і тягне на себе. Він сильний і опиратись йому не можу, тому змушена розвернутись і зустрітись із схвильованим поглядом.

-        Єво, я не хочу бути тобі ворогом, - звертається лагідно і спокійно. - Я просто хотів провести день з Катею. Вона така чудова дівчинка, ти гарно її виховала.