Розділ 10

На секунду з'являється думка перестати з собою боротись і відпустити ситуацію. Та сумління не дозволяє цього зробити. Тому щосили штовхаю його в груди і Артем робить крок назад. Він дивиться враженими затуманеними очима і важко дихаю в унісон зі мною.

-        Ти забув, що одружений? - намагаюсь провести його до тями і себе заодно.

-        Мені байдуже. Я її не кохаю, - говорить впевнено. - Я готовий розлучитись з нею заради тебе.

-        І щоб я почувалась винною, що зруйнувала сім'ю? - качаю головою.

Не можна піддаватись слабкості. Все може повторитись, як шість років назад. Тоді він теж зізнавався в коханні і говорив, що хоче бути лише зі мною. Та зробив по іншому.

-        Наш шлюб з Вікою і сім'єю назвати не можна. Ми з нею чужі люди.

Він хоче наблизитись, але я відходжу, не дозволяю йому знову торкнутись, бо наступного разу можу не зупинитись.

-        Немає різниці. Ти одружений і не можеш цілувати мене. Це зрада відносно до Віки, а вона тебе кохає, я помітила це.

Артем хмуриться. Йому не подобаються мої слова, але це правда. Роблю ще декілька кроків, чим далі від нього, тим ясніша голова. Потроху серце сповільнює ритм, а збудження в тілі проходить.

-        Єво, ми не можемо ігнорувати те, що нас досі тягне одне до одного. І не говори, що це не так. Твоя реакція правдивіша за твої слова.

-        Якщо ти не можеш себе контролювати, то нам краще не працювати разом.

-        А як же Катя? Вона моя дочка, - стоїть на своєму.

Ось чому я не хотіла, щоб він дізнався. Тепер він від нас не відстане і буде мучити мене та себе.

-        Катя лише моя, - намагаюсь донести до нього свою думку. - Офіційно ти їй не батько і нехай все так і залишається.

-        Якщо ти думаєш, що я від неї відмовлюсь, то ти сильно помиляєшся.

Артем виглядає рішучим і мене це лише злить. Він не має права зараз качати свої права.

-        Це погроза? - вся напружуюсь і стискаю руки в кулаки. Тільки цього не вистачало.

-        Ні, - ніяковіє. - Але хочу, щоб ти знала, що з цього моменту і я хочу бути присутнім у її житті.

Тепер романтикою між нами і не пахне. Все розвіялось, залишилась лише суха і неприємна реальність. Набираюсь сміливості і підходжу до нього майже впритул, піднімаю підборіддя, впевнено дивлюсь йому в очі. Артем не рухається, не намагається мене торкнутись, чи поцілувати. Він вивчає моє обличчя, наче бачить вперше.

-        Відкрий двері, будь ласка, - ціджу крізь зуби. - І я дуже тебе прошу, залиш нас з Катею в спокої. Нехай все залишається, як було.

Артем не рухається і мені здається, що він буде сперечатись. Але через декілька секунд він відходить від мене і відмикає двері кабінету, відкриває їх для мене. Не втрачаю часу і прямую до виходу. Проходжу повз нього і раптом він ловить мене за лікоть.

-        Як раніше вже не буде, - промовляє серйозно.

Дивлюсь на чоловіка, котрого безмежно кохала шість років назад. А зараз що? Чи відчуваю хоч крихту того, що раніше? Не знаю, адже все змінилось і тепер є Катя, за дитинство котрої я боюсь. Так, мене досі тягне до Артема, але спокій доньки важливіший. І я готова пожертвувати всім заради неї.

-        Тоді не намагайся повернути те, що ми втратили, - висмикую руку з його пальців і покидаю кабінет.

Артем.

Як можна ігнорувати той факт, що в мене є донька? Ця новина перевернула мій світ, вибила землю з-під ніг. Як тільки я ще раз глянув на свідоцтво і порахував роки і місяці, мене наче струмом вдарило. От телепень. Як можна було раніше цього не помітити? І головне не раз розглядав картину з дівчинкою, котра когось мені нагадувала. Потім з нею зустрівся, поспілкувався і все одно до мене не дійшло.

Просто в голову не приходило, що Єва могла завагітніти від мене. Так, в нас був роман і до сексу теж дійшло, але то було лише декілька раз. Та й зустрічались ми від сили два тижні.

Я так легко прийняв вагітність Віки і не додумався, що Єва теж могла бути в положенні.

І що тепер мені робити? Як вчиняти далі? Єва нічого не хоче змінювати, але я так не можу. Рідна донька жила майже шість років без батька і я намагатимусь це змінити. Та ось як вплинути на Єву, ще не знаю. Сперечатись точно не варто. Її можна злякати і тоді вона втече, забравши з собою Катю. Я бачив рішучість в її очах, вона готова на все, лиш би я Катю не чіпав.

Додому повертаюсь, як завжди пізно і не в гуморі. Спочатку йду в їдальню, потім кручусь в кабінеті і лише потім піднімаюсь на другий поверх. На мій подив Віка ще не спить. В спальні напівтемрява, по всіх кутках горять свічки, на розстеленому ліжку лежить моя дружина в одному прозорому пеньюарі. Вона звабливо вигинає спину і манить мене пальцем.

Важко зітхаю і знімаю піджак. Краватка душить в шию, тому намагаюсь її ослабити. Віка хоче романтики, але мені зараз зовсім не до цього.

-        Артеме, сьогодні хороший день, - муркоче вона.

-        У нас сьогодні якесь свято, про яке я забув? - не соромлюсь її запитати.

Віка надуває губки, а потім зіскакує з ліжка і миттю опиняється поруч. Запах її парфумів лоскочить ніздрі, а тонкі пальці грайливо бігають по моєму тілу. Вона цілує мене в губи, залишаючи на них помаду.

-        Хіба для близькості потрібен повід? – грайливо посміхається.

Вона знову тягнеться за поцілунком, але я вивертаюсь, знімаю з себе її руки і відходжу в сторону.

-        Вибач, але я сьогодні стомився, - говорю сухо, бо всі мої емоції залишились з Євою.

А ще я досі відчуваю неймовірний смак поцілунку. Губи Єви звели мене з розуму, через них я втратив контроль, та водночас відчув себе живим.

-        Але сьогодні сприятливий день для зачаття, - різко міняється в настрої, дратується.

Я оглядаю все навколо і розумію тепер для чого вона це зробила. Хоче зайнятись сексом бо в неї овуляція. Та я не впевнений, чи потрібно це мені. Я й раніше не горів бажанням, але вівся на її прохання. Та після зустрічі з Євою і взнавши таку новину, все більше розумію, що наш з Вікою шлюб, це всього лише фарс. Тут нема нічого справжнього.