Розділ 6

Артем.

Ця її таємничість викликає ще більше підозри. Хто ж там такий потрапив у лікарню, що вона не бажає мені показувати? Помічаю страх в її очах, коли говорить, що моя допомога не потрібна.

Спершу хапаюсь за ключі, маючи намір завести машину, але відразу зупиняюсь. Ні, я нікуди не поїду. Зачекаю її і подивлюсь, кого вона від мене ховає. Єва поводить себе дивно. Вона схожа на загнану тваринку і це мені не подобається. Невже вона боїться мене?

Через декілька хвилин виходжу з машини і прямую туди ж саме, куди зайшла Єва. Поверхів у лікарні багато, який саме мені потрібен, не знаю, тому далі фойє не йду. Рано чи пізно вона все одно буде повертатись назад. Зачекаю, скільки потрібно.

Проходить можливо хвилин п'ять, коли я її бачу. І не саму. Поруч з нею молода дівчина, а за руку вона тримає дитину років п'яти. І це та сама кучерява дівчинка, портрет котрої висить в мене в кабінеті. В серці щось тьохкає і починає нити. Невже це її донька? Поки наближаюсь до них, уважно роздивляюсь. Так, є певна схожість, я ще на картині це помітив. Не розумію, чому вона від мене її ховає?

Ми зустрічаємось посеред фойє і я дивлюсь на злякану Єву.

-        Може вже нарешті познайомиш мене з малою принцесою, - говорю спокійно, та всередині все трясеться від хвилювання.

-        Я ж тебе просила їхати, - видавлює з себе тремтячим голосом.

Ніяк не реагую на її слова. Нахиляюсь до дівчинки, котра уважно мене розглядає.

-        Я Артем. А тебе як звати? - дивний трепет відчуваю до цієї дитини. Може тому що вона пов'язана з Євою?

-        Катя, - впевнено відповідає та.

-        Катруся. Нарешті я познайомився з нашою майбутньою моделлю, - посміхаюсь їй. - А то на картині я тебе бачив, а ось наяву ще ні.

-        Це мама мене малювала, - випалює дівчинка і кидає погляд на Єву. - Мені прийшлось дуже довго сидіти. Мені подобається картина. Схожа вийшла?

-        Дуже, - видавлюю з себе  і випрямляюсь, зустрічаюсь з широко розкритими очима своєї колись коханої. - а ти казала племінниця.

Єва блідне, але швидко бере себе в руки.

-        Я не зобов'язана розповідати про свій сімейний стан, - відповідає, не дивлячись мені в очі. - І чи є в мене діти, чи чоловік, це вже моя особиста справа. Аріно, побудь з Катею, я піду куплю ліки.

Вона передає ручку доньки дівчині, котра стоїть поруч і уважно за нами спостерігає. Ігноруючи мене, Єва прямує до аптеки. Не збираюсь просто так здаватись, тому слідую за нею.

-        То ти вийшла заміж? - Єва займає чергу і я зупиняюсь біля неї.

-        Хіба я не маю права? Ти он одружений, - роздратовано відповідає.

-        Маєш, звичайно, - тільки ось ця новина мені дуже не приємна. Я чомусь думав, що вона вільна. - Просто в тебе така доросла донька. Скільки їй? Чотири? П'ять? Виходить ти швидко знайшла мені заміну. Чи її батько зовсім не той, хто вписаний в свідоцтві про народження?

Сам не знаю, навіщо я це говорю. Розумію, що це нісенітниця, але мучить думка, що Катя могла б бути і моєю донькою. В неї очі такого ж кольору, як у мене. Самонадійний. Лише співпадіння і не більше.

-        Що ти таке вигадуєш? - роздратовано фиркає Єва і підходить ближче до віконця, я не відстаю. - У неї є справжній батько і зараз він залишився вдома, просто йому не вийшло приїхати, - її голос тремтить. Невже вони мають якісь проблеми? - А на рахунок швидкості одруження, тут ще треба посперечатись, хто з нас швидше знайшов заміну. Ти з Вікою, на скільки я знаю, майже шість років і це не набагато менше від моменту нашого розставання.

Віку згадувати не хочеться, але бачу, що ця тема Єву хвилює. Хоч вона показує, наче байдужа до мене і мого особистого життя, та образа всередині неї не дає їй спокою. І я її дуже розумію.

-        Я вже тобі говорив. В мене була причина, - виправдовуюсь, хоч це нічого не змінить. - Якщо ти готова вислухати, я тобі все розкажу. Мені нічого приховувати.

-        І що буде далі? Ми знову станемо щасливими і життєрадісними? - кидає на мене звинувачувальний погляд. - Тоді ти покинув мене і зробив дуже боляче. І я досі тебі не пробачила.

-        Що б я не сказав, минуле не виправиш, - важко зітхаю. - Але ти хоча б будеш знати за що ненавидіти.

Настає її черга і Єва мовчки підходить до віконця, показує фармацевту аркуш паперу. Я відходжу трохи в сторону, в надії, що вона погодиться нарешті зі мною поговорити. Можливо для неї це вже не важливо, але для мене грає велике значення висловитись і можливо в чомусь виправдатись.

Єва купує все необхідне і ми повертаємось до Катрусі, котра з нудьги скаче навколо своєї тимчасової няньки. Але дівчина взагалі не звертає на неї уваги і щось активно пише в телефоні. Молодь, що тут скажеш.

-        Доню, їдемо додому, - говорить Єва і дівчинка відразу підбігає до неї.

-        Єво,  то я вже побіжу. Мені негайно потрібно в університет, - підходить дівчина. - Вибачте, що так все вийшло.

Вона виглядає винуватою і мені здається, саме через неї трапилась біда з Катею. Цікаво, Єва її найняла? Якщо так, то вона знайшла занадто молоду доглядальницю. Вона ще не досвідчена і може зробити щось не те. Їй би я дитини не довіряв.

-        Нічого Аріно, всяке буває, -посміхається Єва. - Головне, що з Катею все добре.

Дівчина залишає нас і швидко зникає за дверима лікарні. А Єва присідає на почіпки і одягає малій шапку на голову, застібує курточку.

-        Ти до неї занадто поблажлива, - всовую своїх п’ять копійок.

-        Не зрозуміла? - обурливо піднімає на мене погляд.

-        Про цю Аріну. Вона не компетентна, через неї постраждала твоя дочка, а ти так легко все спускаєш їй з рук.

Єва встає і повертається до мене. По її незадоволеному вигляду розумію, що їй не подобаються мої слова.

-        А ти не занадто багато на себе береш, щоб вказувати як і з ким мені спілкуватись, - сердито говорить. - Аріна не нянька і не зобов'язана сидіти з моєю дитиною. Вона племінниця моєї подруги і студентка. І я змушена просити її про допомогу, бо в вашому місті переповнені садочки, а так, як ми приїжджі, то з нами взагалі ніхто не хоче спілкуватись.