Розділ 2

Ми відразу їдемо до Валі додому. Коли заходимо в квартиру, то дивуюсь суцільній тиші. Легке хвилювання пробігається по тілу і я швидко роззуваюсь, біжу у вітальню. І з полегшенням видихаю. Моє сонечко спить на дивані, скрутившись клубочком, а Аріна - племінниця Валі, сидить у м'якому кріслі з телефоном в руках. Дівчина лише на секунду підіймає на мене погляд і продовжує писати щось на екрані.

Підходжу до донечки і опускаюсь на коліна, тягнусь рукою до темних кучерів, легенько торкаюсь голівки. Вона супить губки та не прокидається. Так не хочеться її будити, але треба їхати додому. Вирішую дати їй ще з пів годинки і тихо встаю.

-        Дякую, що посиділа з нею, - тихо шепочу Аріні.

Якби не ця дівчина, взагалі б не знала, що б я робила. Ми з Катрусею в цьому місті лише вдвох, і коли мені треба їхати по справах, не знаю, куди її прилаштувати. На щастя Аріна погодилась час від часу з нею сидіти, коли в неї немає пар в університеті, за невеличку плату звичайно.

-        Без проблем, - знизує та плечима. - Ваша Катька спокійна і не вередлива. Порівняно з моїми молодшими братами, вона янгол.

Посміхаюсь і киваю у відповідь. Так, її сім'ю я добре знаю, вони живуть недалеко від моїх батьків. Валя вже давно працює в столиці, знімає квартиру, а її сестра - мати Аріни, відразу після школи вискочила заміж і живе сімейним життям.

Прямую на кухню, де подруга вже поставила чайник і приготувала дві чашки на каву. Випити гаряченького не помішає. Сідаю за стіл на табуретку, Валя вмощується навпроти.

-        І що ти будеш тепер робити? - впарює в мене прискіпливий погляд.

Якби ж я знала. В мої плани не входило зустрітись з колишнім і по сумісництву батьком моєї дитини. Ще й треба було зустрітись біля її портрету. Хоч навряд чи він здогадається, але схожість між ними все ж таки трохи є.

-        Якщо ти про Артема, то буду уникати з ним зустрічей по максимуму, - впевнено говорю.

-        Ага, - хмикає Валя. - Всі твої картини висять в його галереї. Ви точно не зустрінетесь.

-        Не буде ж він сидіти тільки там. Ти ж сама казала, у нього інших приміщень багато.

-        Так. Але тепер він знає, що ти там будеш, - цокає язиком і бере з цукерниці печива, надкушує його.

-        Навряд чи я його цікавлю. Шість років пройшло. Якби хотів, то появився би раніше.

-        Ну не знаю. Може в нього були на те причини.

Мені не подобається, що подруга починає виправдовувати чоловіка, котрий мене кинув. Ще й з наслідками, які зараз сплять на дивані. Хоч саме за це я йому навіть вдячна. Катруся це все, що має для мене значення.

-        Якби кохав, то ніякі причини не були б завадою, - роздратовано говорю і відвертаюсь до вікна.

Вид з восьмого поверху досить обширний. Ніяк не звикну до такої висоти. В нашому містечку максимум п'ятиповерхівки.

Чайник закипає і Валя запарює нам каву. Ароматний запах розноситься по кухні і я із задоволенням припадаю губами до гарячої кераміки.

-        Що будеш робити з малою? - після короткої тиші цікавиться подруга, посьорбуючи чай і споглядаючи з-під лоба. - Її потрібно влаштувати в садочок. Інакше ти не зможеш вільно ладнати робочі процеси. А якщо картинами твоїми зацікавляться, повір мені, справ будеш мати багато.

-        Я знаю, - стомлено зітхаю. - Та хто нас візьме приїжджих, ще й весною? Всі садочки переповнені, я вже цікавилась. І не думаю я, що в мене буде робота. Повисять картини тиждень в галереї і на тому напевно скінчиться. 

-        Ти себе недооцінюєш, - тицяє в мене пальцем Валя. - Людям подобаються твої роботи, я бачила, як ними цікавились. Якби ти залишилась, сама б помітила.

Легко їй говорити. А в мене руки досі трусяться після зустрічі з Артемом. Не була я готова до цього морально. Мені треба час, щоб зібратись з думками.

-        Не думаю, що я щось втратила, - стою на своєму. - Але зберегла свої нерви.

-        Дивно це чути від тебе, - дивується подруга. - Ти ж так мріяла про виставку. Так готувалась. Я ж пів року шукала галерею, котра б погодилась виставляти твої роботи, ще й без попереднього внеску.

Вона надуває губи, наче ображається, хоч я розумію, що це не так. Валя ніколи ні на кого не нарікає. Це її характерна риса. А ще вона розуміюча, тому знаю, що не буде мене винуватити. Так, просто поговорить і все.

-        Я ж не відмовляюсь від виставки, - торкаюсь її руки і стискаю пальці. - Лише сьогодні поїхала раніше. Як подзвонять, скажу, що занедужала. Все буде добре. Я так думаю.

Валя уважно дивиться на мене і по-дружньому посміхається.

Ми ще деякий час сидимо на кухні, а потім я йду будити Катю. Сонну дочку одягаю в курточку, прощаюсь з подругою і Аріною, та ідемо додому.

Квартиру знімаю у сусідньому будинку, однокімнатну, без шикарного ремонту, але затишну. Навіть таке скромне житло в столиці коштує для мене дорого, і на неї пішли майже всі заощадження. На цю галерею я покладала великі надії, думала, що зможу з ними підписати договір на постійній основі, а тепер я розгублена. Як працювати з колишнім, котрий причинив стільки болю? І чи схоче він мати зі мною справу? Коротше, уявлення не маю, що буде далі.

Через деякий час і справді дзвонить галеристка і запитує, де я ділась. Говорю, що  погано почуваюсь, тому поїхала додому. Вона бажає гарного самопочуття і відключається. Кладу на стіл телефон і посміхаюсь Каті, котра сидить на м'якому килимі і грається недавно купленими ляльками. Як я й думала, нічого страшного не сталось, а Валя вже панікувала. Присідаю поруч з донькою і допомагаю розчесати одну з принцес. Це її улюблена, чомусь вона вважає, що саме ця лялька схожа на мене, хоч я нічого подібного не помічаю.

Мій телефон знову оживає. На екрані висвітлюється невідомий номер. На мить стає страшно, а раптом це Артур дзвонить? Спочатку вагаюсь, але все ж таки відповідаю. Не лякатись мені кожного невідомого номера.

-        Доброго дня, - чую дуже приємний жіночий голос. - Це Смаковська Єва?