Розділ 1

Я самотньо стою біля улюбленої картини. Мила дівчинка років п'яти у яскраво-блакитній сукні дивиться з полотна великими очима. До останнього не хотіла виставляти її на продаж. Але моя подруга і по сумісництву агент Валя, переконала, що треба використати нагоду і показати всі роботи. Вона витратила багато зусиль, щоб домовитись з власником галереї. І лише завдяки їй, я знаходжусь тут, невідома художниця серед багатьох професіоналів.

Сьогодні шалений день, але я задоволена, бо вперше мої картини виставляються у відомій столичній галереї. Заради цього я навіть покинула своє рідне малесеньке містечко і зняла квартиру на невизначений термін. Надіюсь, якщо все піде добре, то затримаюсь тут на довго.

-        Картина дуже реалістична, як на мене, - чую позаду знайомий голос минулого і мій світ перевертається. - Дівчинка наче жива.

Цього не може бути. Невже це він? Стільки років пройшло, скільки сліз виплакано.

-        Вона і є жива, - через силу видавлюю слова, здається я забула як дихати. - Це ж портрет.

-        Надіюсь в неї все гаразд і вона щаслива, - більш впевненіше говорить.

Гадаю, кого зараз він на справді має на увазі, мене, чи може намальовану дівчинку?

-        Не хвилюйся у неї чудове життя, - фиркаю у відповідь.

Я продовжую стояти до нього спиною, все одно поворухнутись зараз не можу. Відчуваю його присутність всім тілом, і прискіпливий погляд на потилиці. Здається, він хоче просвердлити в мені діру. Мовчанка затягується і я молюсь, коли він нарешті відійде, бо немає бажання дивитись на колишнього, не хочеться згадувати те, що було.

-        Єво, - болісно протягує моє ім'я.

-        Чого ти тут? - дратуюсь і ноги самовільно розвертають до нього.

За шість років Артем майже не змінився. Такий же красивий, одягнений у дорогий костюм, темне волосся трохи довше ніж раніше, а ось погляд інший. Немає тієї впевненості в сірих очах, лише якась приреченість, чи що. А може мені здається, може я просто хочу, щоб він почувався погано, як почувалась я всі ті роки? Навряд чи це можливо. Скоріш за все, він задоволений життям і щасливий.

-        Я мушу тут бути. Я власник галереї.

Новина шокує, але я намагаюсь триматись впевнено і не подавати виду.

-        Справді? - сухо говорю. - Я цього не знала.

-        Ти не уявляєш, як я здивувався, коли дізнався, що ти серед інших художників, - він розслабляється і по-дружньому посміхається.

-        Не говори до мене так, наче ми добрі знайомі, - обурююсь на його задоволений вигляд. - Ти зрадив мене. Покинув.

Його посмішка зникає, а обличчя блідне.

-        Вибач мене за те, що я зробив, - починає виправдовуватись. - Для цього була вагома причина.

Він тягнеться до моєї руки, а я відсахуюсь від нього, як від вогню. Не дозволю себе торкатись. Не хочу впускати його в життя. Нащо він взагалі з'явився? Доля полюбляє влаштовувати мені випробування.

-        Навіть слухати тебе не хочу, - злісно ричу. - Твій вчинок немає виправдання. Ти навіть не подзвонив, лише написав повідомлення. Вчинок справжнього чоловіка, - саркастично хмикаю. - То ж взагалі не підходь до мене, бо з того дня я тебе ненавиджу.

Артем завмирає, а потім опам'ятовується і робить крок назад. Невже він думав, що підійде, скаже привіт і я кинусь йому на шию? Те що він скоїв немає прощення. Я кохала його по-справжньому, а натомість отримала самотність.

-        Справедливо. Я заслужив це, - пригнічено говорить.

До нас підбігає галеристка і перериває небажану для мене розмову.

-        Артеме Михайловичу, можна вас на хвилину. Є деякі питання, - вона виглядає досить схвильованою, щоб відмовляти, тому Артему нічого не залишається, як покинути мене.

Як тільки він відходить, видихаю з полегшенням. Ця зустріч, наче сніг на голову, повністю збила мене з ніг. Де могла подумати, що через стільки років знову його побачу? І де саме? На першій важливій виставці картин. Доля мене точно недолюблює.

Пробігаюсь по залу поглядом у пошуках Валі, зараз вона отримає в мене на горіхи за такий сюрприз. Та замість подруги помічаю красиву жінку у чорній сукні з глибоким декольте. Вона стоїть в іншому кінці зали з бокалом шампанського в руці і уважно на мене дивиться. Її увага дивує, але виясняти хто вона не збираюсь. Треба знайти свого агента.

Валю я знаходжу у тихому куточку галереї, де вона мило бесідує з привабливим молодим чоловіком. Її дзвінкий сміх лунає по приміщенню, завдяки цьому я її вичислюю. Вона завжди була голосною і яскравою особою. Ось і зараз її їдка червона сукня вирізняється з-поміж інших гостей.

Я підходжу до голубків і ловлю її за руку.

-        Треба поговорити, - швидко говорю.

-        Що вже? Єво, я трохи зайнята, - обурюється подруга. Увага чоловіків для неї дуже важлива і вона не втрачає нагоди знайти нового залицяльника.

-        Я впевнена, твій кавалер нікуди не дінеться, - з цими словами тягну її геть від чоловіка, і коли знаходимось досить далеко, майже пришпилюю її до стіни. - Чому ти не сказала, що власник галереї Коханський Артем?

Валя дивиться на мене вражено і висмикує руку з моїх пальців, протирає болісне місце. Зараз я в такому збудженому стані, що навіть не відчуваю власної сили.

-        Хіба ти його знаєш? - хмуриться. - У столиці він відомий багатьом, але навіть не думала, що слава про нього дійшла до нашого забитого містечка.

-        Валю, ти що знущаєшся? Це мій колишній. Шість років назад в нас був роман. Ти ж добре про це знаєш.

Здається лише зараз до подруги доходить про що я. Вона округлює очі і відкриває рота.

-        Єво, ти серйозно? То це він? - вражено зітхає. - Звідки я могла знати? Я ж його ні разу не бачила, лише ім'я знала. А після того, як ви розійшлись, ти взагалі про нього говорити не хотіла.

-        Ми не розійшлись. Він мене кинув, - виправляю її. І це було несподівано і боляче для мене.

-        Ну, тепер зрозуміло чому, - хмикає Валя, та побачивши мій шалений погляд швидко добавляє. - Я не про те, що ти цього заслуговуєш. Але він пташка високого польоту. З такими, як ми з тобою, вони не одружуються. З нами можуть лише закрутити роман.