Мішель примчав на своєму новому байку до автомийки. Хостер якраз домивав чиюсь автівку та вішав пістолет високого тиску на місце. На ходу знімаючи шолом мажорик біг до свого друга.
— Хостере, вішай табличку на двері, що тут зачинено, і валимо на обід.
— Щойно, тільки ж одинадцята, — скривився Хостер, зиркнувши на наручний годинник.
— Ну то значить це буде пізній сніданок…та не важливо. Треба переговорити!
Такий схвильований тон мажорика дещо веселив Хостера, і дещо водночас і насторожував. За двадцять хвилин вони вже сиділи у першій ліпшій забігайлівці. Хостер задоволено наминав картоплю фрі та шашлик, а от Мішель просто дудлив апельсиновий сік з соломинки. Ну точно як баба - майнуло у голові в хулігана.
— Слухай….ти що це зробив Вірі пропозицію? — запитав Мішель, коли його стакан став порожнім.
— Ну так, — знизав плечима Хостер, а затим всміхнувся куточком губ, при згадці про свою крихітку.
— Ти що це з дуба рухнув? — вирячився Мішель.
— Чого це?! — скривився Хостер глянувши на мажорика, — Ти ж сам мене до того спонукав, хіба ні, мажорику?
— Ну я так ляпнув. Не всерйоз…ну мав на увазі на майбутнє…а не тепер, — намагався донести Мішель, прикликаючи офіціанку, щоб йому долили соку.
— Що значить не всерйоз? — пирхнув хуліган, — Я, – ткунув він пальцем собі у груди, — Серйозний пацан. Хостер завжди відповідає за свій базар. Чекай…– прищурив очі хуліган, — Ти що це…боягузиш?
— Я?? — схопився Мішель за склянку соку, що тільки що йому принесли, — З чого…з чого ти взяв таке? — запитав мажор, припавши до соку.
— Точно! — гепнув по столику Хостер долонею, а потім гучно розреготався. Кілька пар очей вирячилися на цих двох, — Ну точно…Ти боїшся, Мішелю!! — і далі реготав хуліган, — В тебе ж он навіть руки тремтять як у баби!!
— Припини реготати. Тут скрізь люди, — процідив крізь зуби мажор.
— Люди? — ще більше розсміявся Хостер, — Так ти ж хотів якраз на людях це зробити…на цьому своєму стрімі, хіба ні?
— Та це я так, — відмахнувся Мішель, — Ну для хайпу, для активу. Але й не думав…ну принаймні найближчим часом робити пропозицію.
— А оце от, — підпер Хостер обличчя долонею, і зиркнув на мажорика з-під лоба, — Якось звучить не дуже прикольно, – хлопець покашляв собі у долоню, і після невеликої паузи додав: — Віці би це не сподобалося…
— Я люблю Віку, але сім'я це серйозний крок…я…— він відвів погляд.
— Мажорику, скільки тобі років?
— Тридцяточка.
— Тридцятка?! Та ти вже перезрів для сім'ї, – махнув рукою Хостер, а тоді додав: — Слухай…я не знаю чому ти сприймаєш сім'ю як кайданки, але повір…я часто бував у них…і знаєш, у них нічого спільного з реальною сім’єю немає. Я не мав сім'ї нормальної, я знаю як це…ну бути без того, хто тебе любить…тож я тягнути наміру не маю жодного. Я розумію, що для сім'ї треба мати хороший старт, ну там бабки, житло, норм роботу і все таке, у мене з нормального лише мої почуття до Віри, і я вірю, що вони мені допоможуть впоратися з усім іншим.
Хостер взяв стакан з своїм напоєм і чокнувся ним з склянкою Мішеля.
— Ну а в тебе, мажороку, є все це….і навіть більше. На твоєму місці я б одружився ще п'ять років тому.
— Навіть не знаю…просто Чорноброва тепер не пробачить мені, якщо тягнутиму. Її заздрість заїсть, що сестра виходить заміж швидше за неї.
— Віка ще та штучка у тебе..звісно, — визнав Хостер, — Але ж і ти ще той фрукт..але ніяк не овоч!
Мішель мовчав, тож хуліган вирішив продовжити:
— Моя проблема у тому, що усе те, чого я досягнув до цієї пори…ну там вуличний авторитет, ось ця от уся хуліганська мережа…ну усе це дуже круто для хулігана, але ніяк не для сімейного мужика. Для нього це один великий і жирний мінус. Вважай мені треба почати не просто з нуля, а з мінусового балансу. Слухай, може ти підкинеш мені своїх плюсиків, мажорику? — підморгнув Хостер.
Мішель всміхнувся і здається нарешті видихнув. Йому принесли ще одну склянку соку. Хостер несхвально похитав головою, а тоді забрав сік прямо з перед носа Мішеля і сказав:
— І не пий скільки апельсинового соку!! Від нього може бути виразка! — всміхнувся хуліган і випив замість мажорика його напій.
###