64. На стрімі

Мішель і Хостер розвалилися на дивані, заставивши журнальний столик усілякими «некорисностями» — чіпсами, арахісом, насінням гарбуза. План був простий: провести вечір удвох, як справжні друзяки. Але мажорик, звісно ж, не втримався й вирішив вийти в прямий ефір — раптом підписники підкинуть якусь геніальну ідею для його задуму.

— Уху! Всім вітання! — усміхнувся Мішель у камеру. — Як ваш вечір? Який настрій?

Чат одразу ожив. Привітання сипалися одне за одним. Переважно, звісно, від дівчат — і їх помітно побільшало відтоді, як Мішель показався без шолома.

“А де Віка?” — це питання спливало найчастіше. Хтось писав із надією, хтось із цікавості, а хтось справді вболівав за цю парочку.

— Віки сьогодні зі мною немає, — відповів Мішель. — Я проводжу вечір зі своїм другом.

Він обхопив Хостера за шию й притягнув ближче до камери. Хуліган невдоволено скривився, але таки всміхнувся й скупо махнув рукою.

“Який красунчик! Познайом його з нами! Ну просто вау!”

Коментарі посипалися ще активніше. Мішель же вирішив перейняти собі тактику Степана і відразу ж сказав:

— Вибачте, але в Хостера є дівчина.

У відповідь — сумні смайлики й благально складені долоні.

— Хостере, друже, тут усі хочуть із тобою познайомитися, — знову повернув камеру до нього Мішель.

— Я не знаю, про що з ними базікати, — відсунув телефон Хостер.

— Просто посміхайся. Їм і цього вистачить.

— Скажи їм, що я хуліган. Може, це відлякає.

“Він хуліган!? Уху! Вимагаємо ефір із хуліганом!” — чат вибухнув ще більше, лайки сипалися без упину.

— Друже, ніяк не відвертишся. Давай, кілька слів, — Мішель простягнув йому телефон.

Хостер криво всміхнувся й почухав брову — за старою звичкою.

— Слухайте, а хочете я вам познайомлю з своїм другом? — вичавив з себе хлопець, — З Шурупом. Він теж хуліган і вільний пацан. 

Чат заполонили вогники та сердечка. 

— Ну, добазарились, — хмикнув Хостер, повертаючи телефон назад.

— Коротше, — продовжив Мішель, — я хотів обговорити з вами одну тему. Я хочу зробити своїй дівчині пропозицію. Треба якісь романтичні ідеї — як це краще провернути.

Підписниці накидали Мішелю чимало ідей для пропозиції. Сто й одна троянда, Париж, каблучка на тлі Ейфелевої вежі, дах із гірляндами, квітами та живою музикою. Але найбільше всім, звісно ж, хотілося стати свідками цього романтичного дійства.

Сам же мажорик вагався. Віці подобався тікток так само, як і йому. Вона любила медійність, камеру, увагу. Але, можливо, такий момент варто залишити лише між ними?

— Слухай, Хостере, а ти що про все це думаєш? — глянув він на друга, який уже доїдав другу пачку чипсів.

— По-чесняку? — нахмурився хуліган.

— Ну звісно.

— Я думаю, що це все повна крінжа. Ти..наче пускаєш увесь цей табун до себе в труси! А їм там робити нічого. Я знаю точно, що Віра не хотіла б такого. А чого хоче твоя крихітка..ну це…— перетяв він плечима, –  Знати лише тобі, – хрумнув чипсом хлопець. 

— Ну а ти сам… думаєш про пропозицію? — несподівано запитав Мішель.

Хостер завмер із чипсом у руці.

— Я… завжди думаю про Віру. Але пропозиція — це серйозний крок.

— Ну так, — Мішель склав руки на грудях. — А хулігани що, не можуть бути серйозними?

Хостер тихо фиркнув.

— Ти мене не розумієш, Мішелю. Я не сумніваюся, що хочу провести життя саме з Вірою, але… у мене нічого немає. Ні грошей, ні нормальної опори під ногами. Починаючи від бабла й закінчуючи сім’єю.

Він ковтнув повітря й відвів погляд.

— Твої проблеми — це вибір між білим чи рожевим діамантом. А в мене з цінного — тільки моя дівчина. І я не знаю, що можу їй дати.

Мішель уважно подивився на друга.

— Я куплю тобі обручку з будь-яким діамантом. Хоч білим, хоч рожевим, — усміхнувся він.

— Ні. Це не по-пацанячому, — одразу ж відрізав Хостер.

— Добре. Тоді відробиш. Я буду потрохи списувати з твоєї зарплати, — знизав плечима Мішель. — Думаєш, її сім’я не підтримає? Підтримає. Від тебе потрібно тільки одне — щоб ти був упевнений.

Він нахилився ближче.

— А от тікати від цього — це вже точно не по-пацанячому.

Хостер мовчав.

— Ти боїшся не каблучки. Я знаю…і навіть не відповідальності, — тихіше додав Мішель. — Ти боїшся, знову втратити щось важливе. Але повір Вірі не потрібен твій авторитет, твої гроші, чи твої високі манери, і навіть не потрібна каблучка з рожевим діамантом. Їй потрібен просто Хостер. Тож…не втрачай її..цю нагоду…і цю дівчину.

— Я кохаю Віру більше за життя. І саме боюся…

— А ти не бійся. Я вже казав тобі…ти зовсім не схожий на боягуза, — підтримав друга Мішель, — І припини жерти стільки чіпсів! Ти ще під побоїв не відклигав, а вже хочеш наїсти собі виразку? 

###