53.2 Сніданок в сім"ї

Тільки коли хуліган вже спускався до нього дійшов сенс сказаного Віриним батьком. Його що..тільки щойно запросили на сімейний сніданок? І хто — Степан Морозний? Якось пазлик в голові Хостера ніяк не складався. Голова досі боліла і погано тямила. В коридорі хуліган помітив чоловічі духи. Недовго думаючи він кілька разів пшикнув ними на себе. Та потім відразу ж пошкодував, бо запах видався йому занадто різким. 

— Фу..що за чухня? – покрутив він носом. 

По голосах з вітальні він зрозумів, куди треба йти. По правді він навіть трохи хвилювався. Що було дивним, адже навіть перед вуличними двіжухами він ніколи не боягузив. А тут, зустріч з рідними дівчини, викликала у нього такий напад паніки. Навіть в роті пересохло. Хостер вирішив списати все на результат вчорашньої пиятики. 

— Ти що брав мої духи? — зупинив його на вході до вітальні Степан, який відчув їх запах на “синочку”.

— Я трохи..бать, — підморгнув Хостер чоловіку, і виборсавшись з чоловічої хватки, зайшов до кімнати. 

Він відразу ж звернув увагу на матір Віри. Ця жінка видалася йому такою милою, доброю…він цілком би мріяв назвати таку матір'ю. Хуліган взагалі поняття не мав, як це мати матір. Жінку, яка могла би любити його…жінку, яка могла би співати колискові, цілувати збиті коліна у дитинстві, робити з ним уроки, обійняти на ніч. Від цього в мить йому стало сумно і боляче. А коли він почув, як Діна прошепотіла Вірі на вушко: “Твій Хостер такий гарний хлопець”, хуліган всміхнувся кутиком губ. Ймовірно, жінка сказала це достатньо голосно, щоб він теж це почув. 

— Вітання, проходь, — звернулася жінка до Хостера. 

Хулігану стало нестримно соромно. Йому просто захотілося втекти. Це все не для нього. Цей стіл, ця сім'я, ця дівчина. Це все не його “двіжуха”. Не для нього! Він дав кілька кроків назад, допоки його спина не врізалася у Степана, що все ще стояв позаду. Срань….схоже, це чоловік знається на перекриванні виходів і входів. 

— Не поводься як налякане дівчисько, хлопче, — врізалося у вухо Хостера.

Хуліган старався повернути собі самого себе, та щоразу дивлячись то на Віру, то на її матір, його зухвальство ніби вітром здувало. І він справді почувався “дівчиськом”. 

— І вам вітання, — всміхнувся Хостер, підходяче ближче до столу.

Місце біля Віри було вільним, тож він сів саме туди. Дівоча рука відразу ж торкнулася його долоні. Хостер стис її теплі пальчики у відповідь. 

— У вас дуже красива хата, — намагався розпочати розмову хуліган, — У мене на районі таких нема.

— Пригощайся, – лагідно всміхнулась до Хостера Діна, а тоді несподівано додала: — Синку. 

Таке звернення наче впаяло хулігана струмом. Він завмер з вилкою в руці. На чолі виступ піт. 

— Дякую, — вичавив з себе у відповідь.

— Мій чоловік весь час на тебе скаржився. Що ти дуже шумний і зухвало поводишся, — розповідала Діна дивлячись на Степана, який закочував очі, — А от Віра запевняла, що її Хостер надзвичайний. Тепер я бачу, що варто було вірити доньці, — намагалася розрядити напругу за столом Діна. 

— По правді ваш чоловік має рацію. Я буваю трохи пришибленим, — всміхнувся Хостер, а Морозний вирячився на нього. Мовляв, слідкуй за базаром, синочок!

Хуліган не придумав нічого кращого як схопити стейк руками, і чимось нарешті зайняти рота, щоб взагалі не базікати. Діна подивилася на це дещо здивовано. Хостер втямив, що, мабуть, так не варто поводитися за столом, коли помітив у всіх членів цієї родини ніж в руці. Очевидно, це не для того, щоб накинутися на нього. Це був ніж для м'яса. 

Ситуацію несподівано врятував Степан, який відклав свій ніж і теж взяв м'ясо до рук. 

— По правді, мені від мого друга часто прилітало, що я їм трохи не культурно, — почав говорити чоловік, — Але ну скажи, хлопче, що всі нормальні мужики їдять м'ясо руками, – додав Степан. 

І поки Хостер думав, що йому на це відповісти усі інші почали сміятися. А Хостер поглянув на Морозного з повагою. В голові промайнуло - батя. Вперше в житті хлопець відчував як це бути у сім'ї. Де є повага, де є підтримка. Де є ті хто тобою цінує. Хуліганська душа намагалася відчути це на повну. 

— Скуштуй, Хостере, моя дружина вміє готувати найніжніше м'ясо, — знову запропонував Морозний. 

Хулігана і справді попустило і навіть понесло накинутися на хавчик. Це ідеальне заняття для того, щоб не патякати зайвого…і при цьому ще й бути ситим. При цьому він постійно відчував Вірину руку на своїх колінах. Дівчина гладила його по нозі, виявляючи тепло та підтримку. Трапезу перервав дзвінок у двері. 

— О, це напевно, Мішель, – встав з-за столу чоловік, щоб відчинити двері, – Я відчиню.

За кілька хвилин гість теж зайшов до вітальні та радісно з усіма привітався. 

— О, а ви ще кажете, що я мажор? — поводився як свій Мішель, — Стейки на сніданок? — хмикнув хлопець, — Я теж один прихоплю…

Хостер спостерігав за хлопцем і всміхався. Відчувалося, що Мішель у цій сім'ї свій. Рідний. Він щиро хотів бути таким же прийнятим, потрібним. Не лише своїй крихітці, потрібним її сім'ї. Раптом це стало для нього важливим. 

— Але взагалі-то, я приїхав за Хостером, — почув хуліган своє ім'я, і включився назад до компанії. Бо до цього його думки витали деінде. 

— За мною?

— Угу…бачу треба брати на контроль цього робітника, — сказав Мішель по товариськи опускаючи руку хулігану на плече, — А то доведеться звільнити за прогули. А я мав у планах підвищити його до адміністратора.

Хостеру раптом стало ніяково за свою безвідповідальність. Дурбелик Мішель уже вкотре врятував його зад. Чи радше сказати покривав його безголовість. 

— Ну поїхали, Хостере. О…і до речі, тітко Діно, стейки просто неперевершені. Як і завжди, — додав Мішель, зводячи хулігана за руку і тягнучи до виходу.

— На майбутнє, Хостере, жінки люблять коли їм роблять компліменти, особливо якщо вони правдиві, — прошепотів Мішель дружку на вухо, а Хостер турнув його у плече. 

— Ти пробач, що я вчора тебе..ну обригав.